Дивляться на вікна, дивляться, аж іде Николай. Всі люди гурмою з вулиці потягли до коршми. Николай ввійшов, а за ним ціла громада. Кум Фецьо поставив безліку шклянок, вцідив до одної, до другої, до третьої — до десятої, подав Николайови й другим, націдив собі шельк і так проговорив:

— Хоч я не вчений чоловік і не знаю говорити так, як ксьондз казанє, але я ґазда в своїм гавзі, тож можна мені моїх кумів і приятелів погостити. Ось тут є кум Николай, най вони скажуть, чи я на котрого коли зле сказав, чи я кому ворог. А хоч ви до мене не приходите, і я з вас не жию, то всетаки ви мої краяни і браття і я хочу вас погостити. Дай Боже здоровля всім нам і всім добрим людям.

— Дай Боже здоровля! — загули христіяни.

Ніхто нічого не говорив, тільки пиво пили. Малий кечок пук за кілька мінут. Кум Фецьо вистрілив малою кулькою, чекав і сподівався більшої. Подразнений і обидливий нарід хотів і пити і фундувати.

— Гей, краяни — каже Павло. — А ми не скинулисьби по пару центів і не зафундували кечок, але не такий маленький, як той сирота, але великий, поважний. Таж ми прецінь ґазди.

— Ол райт! — закричали краяни.

Павло вхопив капелюх, обійшов навколо і вмить зібрав чотири доляри.

— Куме Фецю, великий кек пива!

Кум Фецьо скинув вестку, моргнув на двох хлопців, поліз до пивниці, викотив кек, поставив на кріслі, набив, обтер піт з чола, підставив миску, зцідив шумовину, обернувся з усмішкою до громади і каже:

— Тепер ви частуйтеся, добрі люди. Я вже своє зробив.

— Дай Боже здоровля, куме Фецю! Дай Боже здоровля, куме Николаю, що пригадали, а то чоловік був би був і до смерти братства не закоштував. А то нам чоловік! А то нам Господь Бог з неба його прислав.

Випили одну, другу, третю. Краяни почервоніли, почали голосніше гуторити, а Николай з кута відзивається:

— Та бо ми, любі краяни, не на то нині зійшлися, щоб лем пиво пити, але на то, щоб нашу спільність заложити. Ви знаєте дуже добре, не треба вам говорити, що в „Союзі” сила: Чи то хто зімре, чи хто захворіє, чи то кому жінка в старім краю зійде зо світа, то кождому підмоги треба. Один всіх не споможе, а всі одного, то гей. Булисьмо по других плейзах, то там братства, то там церкви! А ми що? — Чи не такі ми ґазди, як другі? Чи не так ми беремо пейду, або може ще й ліпшу як другі? Скажіть!

— Так, так! Правду маєте — загудів нарід.

— А тепер, краяни, заложім собі своє братство. Виберемо собі уряд, поскладаємо центи, тай вже є братство.

Почалися вибори. Нарід кричав, шептав, головами кивав. Не можна нікого образити. І цей кум, і той краян милий, і тамтой не ворог. Николай вдарив кулаком об стіл, відкашляв і проговорив голосно:

— Хто буде председа?

Тихо стало.

— Ну, вибирайте, хтось мусить бути.

Тимко Обмитий почіхався в потилицю, кашельнув, вичистив ніс тай каже:

— І вас, куме Николаю, як чесного; і вас, куме Фецю, і вас, всі браття, прошу бардз шумнє слово. Хоч я не вчений чоловік, бо мій няньо не посилали мене до школи, лише за вівцями в поле, але всеж я кусцік розуму маю, бо я ходив поміж люди і дивився, як вони жиють. А як уже маємо найстаршого споміж себе вибрати, то я би думав, що ніхто між нами не варт більше, як таки наш кум Николай. Вони, правда, також не знають письма, так як і я. Але вони вже в тім бизнесі були і його розуміють.

— Най буде Николай председою — загула громада.

— А може би кум Фецьо зістали — відозвався якийсь чоловік в червоній краватці.

— Не вольно, вони в бизнесі. Мають, Богу дякувати сальон, не можна такого вибирати — відозвався хтось другий.

Вибрали цілий уряд, поскладали центи; до пізної ночі йшла така робота. Складали, міняли, видавали, робили помилки, направляли. Одні сиділи в хижі, другі коло бари. Говорили, кричали, сварилися, перепрошувались і. . . пили.