В ювілей ном році 60-літя існуваня Лемко Союза, якый учыт наших людей згоды, братерства, стояти твердо проти всякой несправедливости, выдаеме тот ювілейный Лемківскый народный календар. Як першый птах весны, завитат він до каждого дому...

Настали новы часы в жытю американскых лемків: матеріалізм і гонкы збераня долярів поставили народне існуваня під загрозу. Находятся навет і такы люде, якы кажут, што асиміляція або процес вынародовліня лемків в Соединенных Штатах, то процес законів природы і не вартат нашой увагы. Але наша настольна книжка — календар на рокы 1989—1990 — кличе нас не піддаватися під вплив той для нашого народа блудной пропаганды.

В тот час наша організація бореся з пытаньом: продати цы не продати Лемко парк. «Думка, што не буде бівше сьвітильника, нашой культуры в Америці, якым быв Лемко парк, не дае спокою»,— пише до редакціі выдатный сын нашого народу Петро М. Когутов. Утрата Лемко парку то барз велька біль, неудача в нашій общій народній справі. Одчуват той удар каждый із нас, кто глубоко цінит і любит свій народ і культуру. Тепер старамеся по своім найліпшым силам не допустити до пропасти газеті «Карпатска Русь», яка тепере одинокым «сьвітильныком нашой культуры».

Народна газета «Карпатска Русь» може жыти лем при такых умовах, коли сам народ ей піддержыт як морально, так і фінансово. Было бы вельком помылком покласти будучнист видаваня народной газеты на фонды получены организаціом од продажы культурной інституції, яком был Лемко парк. Если розум возме верх, то Головне правліня Лемко Союза напевно призначыт здобыты фонды од продажы на благородны ціли культурно-просьвітительной діятельности, якы не будут мати прямого звязку з выдана ньом газеты, но принесут нам всім вельку корист. Народна газета е народном, зато бо не лем печататся для нього, но і зато, бо свойом фінансовом піддержком сам народ тримат ей на давно выбраній дорозі, яка веде до миру і справедливости.

Многы нашы чытатели глубоко розуміют тоту істину: они присылают значны сумы на прес фонд «Карпатской Руси». Поверх свойой регулярной річной предплаты, котра тепер рівнятся 20 доларам, присылают навет 80 доларів веце добровильной жертвы на пресовый фонд газеты. Такым чловеком, чые серце болит за народну справу, е, для приміру, Василь Олеярчук. Жертва в суми 100 доларив, прислана ним, ест найяснійшый доказ того, что він розуміє грунт, на яком стоіт народна газета, высоко ей цінит і любит.

Але сут люде, якы, здается нам, не любят свій народ і не цінят найліпшы досягненя нашых вітців і матерів, бо сьміют сказати, што фестивалі і газета «Карпатска Русь» юж нам веце не сут потрібны, што юж настав час перестати тижневе выдаваня газеты, затримати організуваня нашых фестивальных сьвят. Може медже нашыма людми в Америці дуже і такых осіб, што не розуміют нашой народной справы і не можут выяснити собі, чом організація Лемко Союз, газета «Карпатска Русь», як і величавы сьвяткуваня Русаля або рідной культуры в рамках фестиваля, сут нам потрібны. Не возме дуже часу і не постоіт дуже праці, штобы довідатися, чом фестивалі, газета і організація повинны жыти.

На сторінках «Карпатской Руси» нашы чытателі самы поясьнюют собі важну роль, яку одгрывают в нашом жытю організація Лемко Союз і його газета. В статьи Теодора Гулика, што ся печатала в номері 32 за 1988 рік, одповід на такы выповіджыня дуже переконлива: «Нам треба жыти і як в старом краю, так і ту в Америці, не забывати про своі народны обовязкы».

Правду пише сьвідомый патріот лемківскый, якый іщы в 1929 році активно піддержував ідею основаня і розвитку народных початків, зберав поважны фонды на будову руской бурсы в Горлицях.

В «Карпатскій Руси» Анна Семяк выразила думку про народны сьвята: «Яка то радіст, што в серця нашы проникла, коли было оголошено, што 21-го августа одбудеся ювилейный юж 20-ый Лемківскый фестиваль. А там... в Лемко парку краса гірска... Выйде на сцену наш американскый хор «Карпаты». Там зас будеме насолоджуватися рідном сьпіванком, музыкальном лемківском бесідом. Там будеме насолодужуватися тым, чого нигде інде нема...»

А што е в Лемко парку під час фестиваля, што для нас барз потрібне?

Там е організація. Там е купка американскых лемків, якы розуміют што треба робити, жебы хоц бы кусьцьок зменшыти темп вынародовліня нашого народу в Америці, штобы зробити хоц маленькый, але зато важный вклад до народной сьвідомости. Під час фестивалів і другых народных сьвят, почувшы красу рідной сьпіванкы, слова, зас легче порозуміти значыня организації... Там осьвітлюеме каждому правду, о том, што если хочеме помочы собі і братам в старом краю, то тото можливо зробити організовано. Для того потрібна для нас наша організація, а для ней газета, яка еднат нас, інформує і вчыт.

Занедбати фестиваль, Русаля, нашы народны сьвята, або ліквідувати газету означало бы, што мы хочеме ліквідувати Лемко Союз і не хочеме жыти разом, як една родина. То означало бы, што зме ся вынародовили, што бівше не любиме старый край, не дбаме про вшытко рідне, што было створене віками нашым народом. Отже порада одказатися од народных обовязків, то мусит быти робота несьвідомого чловека, або чловека, якый бівше не хоче жыти в згоді і любви з людми, якы поріднены з ним кровью, бесідом, сьпіванком. Але найпрутше, то робота «патріоты», якый одчув одважніст открыто псути не лем организацію, но всему нашому народови.

Нині, як николи попередно, нам всім треба постаратися про организацію Лемко Союз, газету «Карпатску Русь», звязкы з народом, што прожыват в старом краю, жебы ожывити інтерес медже американскыма лемками до рідной культуры, до існуваня на американском континенті.

Не забывайме глядати новых предплатників, посылайме порады, як і фінансовы жертвы на газету, жебы она могла безперерывно выходити. «Выратуйме нашу едину пресу,— писав Теодор Гулик, — не дайме їй загынути, як мы позволили загынути институціі Лемко парк».

От мудра порада, яку нашы члены повинны і обязаны повторювати на своіх одділовых мітінгах, в листах до краянів-приятелів. Організуймося, одновляйме давно занедбаный обовязок розширювати звязкы з родным народом, што в старом краю, бо дійсно без того звязку загынеме, як гынут рыбы без воды. Не дайме Лемко Союзови, Лемківському фестивалю, газеті «Карпатскій Руси» і другим народным початкам пропасти без сьліду в Гамериці. Лем мы самы можеме забезпечити собі народне жытя. Американці несловянского походжыня нам того не зроблят. Вкінцы і они осудят нас, дадут знати цы дашто вартаме.