По Рідных Стежках — Стефан Кищак

В липні минулого року мы з женом вырушыли одвидіти землю нашого дітинства — села Балутянка коло Риманова і Ростайне коло Крампной, по яком посьлі переселеня нема і сьліду. Про тоту поіздку довго-зме мріяли. Нашы предкы оддавна жыли на Лемковині, обробляли еі каменисту землю, яка кормила іх жытнім і вівсяним хлібом.

Іхали-зме автом з сусідом з села Гырова, якый тіж хотів одвидіти могылу вітця. З собом він взяв свого сына, штобы гвидів тот горы Бескіды. Перше місто за польско-совітском границьом — старинный Перемышль над Сяном. Авто мчыт дале... От Динів, в котрім ся вчив і провів дітинскы рокы украінскы писатель Ярослав Галан. До воеводского міста Коросно ідеме през села Черешнів, Гачів. Тоти місцевости памятам з дітинства, бо іздив сяды зо своім татом по липу для різбы. Старых будинків правіже нема, а новы сут двоповерховы. Дорогы асфалтовы, сяды електрифіковано.

Скоро на обріі ся вырисовували рідны горы. Серце почало битися в грудьох, коли наближали-зме ся до лемківскых сел. Были ту Вороблик-Королівскый і Шляхотскый — наша потягова станция, де-м сідав першый раз в потязі, ідучы на навчаня до Криниці в 1941 році, де зме вантажыли свое майно на товарны вагоны 12 стычня 1945 року і остатній раз прощалися зо своіма спаленыма і зруйнованыма хыжами, рідныма горами. Рев худобы, беканя овец, плач дітей — то сут незабутны спогады з мого жытя. Сизы нашых родичів стоят перед очами догнескы.

Місто Риманів. Пригадую то, як торговый центр, де каждого понеділка зіжджалося дуже фір з лемківскых сел: Вороблика, Яблониці (одкаль походят сьпівачкы — сестри Байко), Сынявой, Босска, Одреховой і гірскых сел Рудавкы, Тернавкы, Посады Горішньой, Дошна, Волтушовой, Короликів Польского і Волосского, Балутянкы, Вількы, Шкляр, Выслічка, Камянкы, Яслиск, Дальовой, Тылявы. Мы, учні польской семирічной школы (серед них Іван Красовскый (нині історик) з Дошна, Михав і Іван Петрончакы з Королика Волосского), з дитячом радосьтьом пробивалися през торговый натовп і спостерігали кольорову гаму лемківского одягу. Дівчата і жены были позбераны в білых хустках, горсетах, запасках, фартушках, на ногах — керпці, хлопы — в білых штанях з домашнього полотна, лейбиках, зимом в гунях, холошнях і в чугах.


Zindranova Church
Церква в селі Зиндранова на Лемківщині


GochWarsavsky
Федор Гоч вытае Митрополита Варшавского Василія, єпископа Лемковины Адама (Перемышльского і Новосондецкого) в селі Зиндранова на Лемківщині. 1985 рік

Православна парохія св. Николая в Зиндрановій, воєводство Кросно


З Риманова наша дорога повернула на полудне през Горішню Посаду, Рыманів-Здруй до села Дошно. Ту колиси жыли уйко мого тата — Петро Петрівскый, відомый різбяр. В 1936 він выіхав з Дошна. Гев ся і почали моі дітячы стежкы. Гвиділи-зме порослы бурянами і копривом місця, де стоялы колиси хыжы, де были церков і цмінтар. Лем остаткы камяных хрестів стирчат з бурянів.

Справа по дорозі — пияльня мінеральной воды, яку зме пили г вшыткых підкарпатскых містах. Дальше старый млин і занедбаный тартак, бо нема різбярів, штобы ім різати липу. От деревяный міст медже Дошном і Короликом. Тепер тады веде прекрасна асфальтна дорога, про яку колиси мріяли нашы вітці. Они іздили по річці. А як в дощову погоду была неможлива для переізду, товды ходили по стежці попід гору Копу, яка вела до дорогы в Дошні. Село Балутянка почыналося од Кролицкой горы і просьтягалося по обох боках маленькой річкы-потічка уверх аж до горы Примірок і Партіі, а з другой стороны горы было невеличке село Вілька, відоме своіма різбярами (тепер по ньому нема і сьліду). 3 полудневой стороны через гору і ліс было село Камянка і дакус на полудневый захід — Завадка-Риманівска.

3 хвылюваньом проіхали-зме коло новых польскых хат на бывшых Кузьмовых луках, коло капличкы, яку побудував Теодор Одрехівскый. Він разом з Андрийом Бинчом (дяком з села Вількы) і війтом Коцябом были організаторами побудовы в 1925 році школы. Стоіт в Балутянці старинна церков. Ей зберегли пят родин місцевых поляків, якы жыли з лемками в селі і не дали ей зруйнувати, як тото зроблено в Дошні і Камянці. Хрест і баня, якы были пошкоджены в войну розривом бомбы, одремонтованы. В церкви одправляют в католицком обряді. Мур коло церкви запущений, а дзвіниця стоіт самотно, сумуючы за людьми, якы побудували і оставили ей без звуків — нема бывшых дзвонів Петра, Павла і Йоана. На цмінтарі в Балутянці сут могыли моей матери і бабці.

Початкову школу в селі ожывляют сміхи діты. Мі ся здавало, што почув-ем голос свойой першой учытелькы Софії Попель зо Львова. Она потім послала мене продовжувати навчаня в Рыманові.

Уявыв, што я жыю в рідном селі, што там моі родиче, сусіде. Забив-ем про вшытко, очами глядав рідных стежок, де ходила моя мама, мій няньо, де бігав-ем я босима ногами. Глянув на тото місце, де колиси стояла наша хата. Пізнав-ем його лем по старій яблони і грушы — сьвідках зруйнованого гнізда. Я помыв рукы в потічку, што плыв колиси коло хаты, напився водичкы з рідного джерельця.

Вырушыли-зме до села Зиндранова, до свого приятеля Федора Гоча — організатора Музею лемківской культури. По дорозі мі насувалися думкы, што в лагідных карпатскых Бескідах — од Білой Воды до притоків Сяну — были розкынены колиси квітучы села. Тепер на іх місцы, на горбках, высочіют лем опустілы церковці, різблены камінны хресты. Лем смерекы, сосны і ялиці, што выросли в повоенный час, журливо перешептуются медже собом. Нагадав-ем слова поета Лемковины Богдана-Ігоря Антонича з верша «Різдво»:


«Народився Бог у санях
В лемківскім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий».

Лемкы створили богату матеріальну і духовну культуру, яка іщы добрі не вывчена. Тото пытаня найвеце важне для розсіяных лемків, а особливо для тых, што жиют на рідній земли і не мают своіх шкіл.


GochMuseum
Федор Гоч в народном лемківском одягу при студыи Музею лемковской культуры в Зиндранові


InsideMiuseum
Матеріальна культура лемків, Музей Федора Гоча в Зиндранові

Обовязком каждого з нас, де бы він не быв, частійше одвиджувати рідны місця, поклонитися тій землі, яка дала нам жытя, одглядати памятны місця, описати іх, робити фотографіі архітектурних памяток, приводити могыли рідных, знайомих в належный порядок, одновляти надписи на них рідном бесідом.


СТЕФАН КИЩАК



[BACK]