Вершы Петра Мурянкы (Трохановского)

ДВОЮРІДНЫ

По шыбі слеза тече
осени перша
зелений іщы світ
літо от-от
лем што
Капинка смутку
і перша осени
по шыбі тече
слеза.
По лици капля воды тече
солена
затуманены очы
по шыбі
за тамтом
Бездоння смутку
і перша солена
по лици тече
воды капля


МІЙ ВЕРШ

Гвойду до тебе мій вершу
І ворітцята затрісну
і нихто не буде видів
і нихто не зрозуміє
што ся в тобі діє
Роздертой душы чуганю
на тебе зашмарю
Од назрячого ока скотины
і од щырого Людины
І будеш лем мій
і ничый інший
Од найбільшого болю
найбільший


БЛАЖЕННА ПОВИННІСТ

Бескиды тебе ховали
красу русалчыну дали
бесіды потік вчыв черкітливий
душу плекали ялиці тужливы
лен на головці чесав
серпен смеречыном
літо на сивых буках
азбукы тебе вчыло
весна заплела в кучеры
фіялкы пянливы
сонце з-за Кычеры
молодіст твою гріло
грозы громовиты хрестили
росы свитанковы
ноженята босы мыли
осінній вітер выкресав
блиск в твоіх очах
місяця срібне колесо
непокойом отуляло дівочым
Предвечырня злива
слезами просила
долі щасливой

Кохати
Вірити
Памятати
тебе вчыла
чудова Лемковина.
Не забудеш
заплатиш
Лемкыне



СОН

Снив ся мі дідо той ночы
ішов гу Убочы
ярувати

Быдлята
лінивы тугы быци
постукуючы
тягли горі выгоном віз
а за ним
плуг завлаканий

Дідо очами небо міряв
без гуньку обзыряв
яйце в кышени
на хліб свіжом впечений
позерав

Світ весном натхнений
розспівав ся
зазеленів
пригорщами гывтав
тепле проміня
жытя насіня

А смужка під Убічу
здавало ся
сама кличе
Подже-ле газдо гу мі
так єм тя давно не виділа
ждала ем
тужыла

Земле землице
зітхнув дідо
я знам што мя кличеш
рідна
найкрашша найдорожша
понад другы

Плуг до смугы запятий лишыв
взяв яйце до жмені
з іменом Господа
яв каркы чухати быдлятам
штоб ся не робили
болякы од ярма
штоб ся сейкы не душыли
дармо

Рушыв
яйце прикрыв скыбом
а на ню
хлібусь аркісяний зложыв

Гей Стеів гей Ружыв
Гей
Росний мі хлібе
як ліс
як ліс мі пахний
хлібе

Не піду другіраз за море
тебе смужко моя буду орав
тебе полов сіяв
з тобом буду плакав
з тобом сміяв
Не піду за море
другіраз

Гей Стеів гей Ружыв
враз
складом
Гей

Пребач мі землице
штом-м як потурнак невірний
світами пішов
тебе лишыв
Рідна.

Я думав што-м бідний
і голий як Лазар
світ мя заманив
талярами

Коли мі вітер в очы загнав,
тугу
і слезу нагнав
солену гірку
як моря вода
я знав уж што-м тя продав
марно

Не найду другой
такой
де бы мі потік черкав
ліс шумів
камін чеберкав
рідном бесідом

Де очы не зверну
де не піду
там тін твоіх верхів
іде моім слідом
небом захмареным тягне
спомины
докарят
проклинат

Гей сейкы
гей моі
кладом
гей

Не зато-м до тя вернув
земле
што-м з кырвю выплював груди
не зато
Лем зато што-м тя любив
до болю любив

Пребач мамичко
нерозумной дитины провину
Пребач

І натхнений моє поколіня
штоб так кохало твоі верхы
штоб так як я кохало
купу каміня

Гей Стеів гей Ружыв
Гей

. . . . . . . . . .

I погнав дідо сейкы складом
з душом на чепігах

Туман очи розмареных моіх
слід за дідом стелив
смужком лігав
аж вкрыв мороком
што го николи свитаня не двигат
Завмер в днешньости
замінив в купу каміня
дідове поколіня



ЗА ДЕСЯТ ТАЛЯРІВ

Колиси сідали ту варягы
весляры конунга
выснажены спраглы
осмаганы вітрами Півночы
довг отдати спішыли
жаждущому тілу
вином солодили
вояцку долю
гірч моря

А я
Што мя смагало
якы мя вітры пригнали
яка гірч мя пекла
якы слезы текли
Може

А може так просто
може так лем о
пришов ем выпити
фікцию втопити
ты лем за тицьком водом

за качым болотом
а з очи
все дальше і дальше мі втічеш
якбыс ся стыдала
Лемковино

Там в гамнен
якбы по басах смыком тягнув
аж серце лет свій тратит
пінячы воды Сунду
шыф ся берега хватат

А ту при дубовых столах
потомкы варягів пют
пют негры японці індийці
дзвонят шкелниці
ліє ся вино

Ю ар фром Украіна
Є єс
Касак касак
Но
Лемко

. . . . . . . . . .

Не знати
ци тото мовчаня
моя маленькіст
ци іх незнаня

Зас голос басів серце ріже
хоц в гамнен тихо
Чорнійша як каче болото туга
душу підгрызат

Не плач бортачку
плачут лем діти і старці слабы
скоро на горы срібны звізды шмарит
морозиско
підеме босо по снігу

буде нам тепло
буде нам добрі
до неба блиско

А покля дашто
сяд ту
не ставай
випєме за тых
выпєме з тыма
кому ся беріг не ховзат
кому біль гыртан не давит


[BACK]