Протоієрей Володимир Ярема оддавна цікавит ся мистецтвом — архітектуром зокрема. О тім легко ся можно здогадати, коли зайти до його садибы, што в єдном з передміст Львова.

Книгозбірні на першом поверсі будинку може позаздрыты наукова бібліотека. На полицях стоят книжкы з мистецтва, істориі, много томів художной літературы. Дос дуже выдано на рідній лемківскій мові. Бібліотека выразні систематизована на розділы і підрозділы. На кажду книжку заведена картка з коротком анотацийом. Зберігают ся ту нескілько тисяч малюнків, фотографий і репродукций.

В. В. Ярема

Володимир Ярема — колоритна людина. Уродив ся 9 грудня 1915 року в селі Глідно недалеко Березова, на Лемковині. Родына тата Василя была барз бідна. Два моргы камянистой землі годували пятеро душ. З дітинства Володимир выявив спосібности до науки, мав дар до малюваня. Сільску школу закінчыв на одмінно. Прагнув учыти ся далі. Єднак нужда стала на перешкоді его мріі. Безуспішнима выявили ся стараня выкладача Маріі Анін і деяких представытелів інтелігенціі.

Незадовго стала ся подія, яка вплынула на жытя Володимира. 1930 року в ріднім селі розмальовували церкву. Попросыв ся хлопец помічником до маляра Павла Запорозского. Тот скоро оцінив можливости Володимира і доручыв вымальовувати орнаменты.

Після ремонту церкви Володимир пішов ногами до Львова (бо на потяг не мав гроший), где стрівся з художниками Михайлом Осінчуком и Павлом Ковжуном. Утрьох розмальовували церкви в великом місті. Тримали ся разом, докыль была робота. Незадовго єй не стало, і тогды вернув ся хлопец домів.

Коли набыв певной практыкы, Володимир почав розмальовувати церкви в своей околиці. Так і заробляв на хліб, покыль в марцю 1938 року не забрали го служыти до войска. Небавом выбухнула друга світова війна. Воював на польско-німецкім фронті на північ од Карпат. Коло Выслыци його войскову част розбыли, Володимир потрапыв до неволі.

Минув тяжкый, тривожный час... Закінчыла ся друга світова війна, в якій німецкый фашызм зазнал цілковитого краху. Мирны дні, нарешті, прийшли у Європу. Лем, зазнавшы страхів війни, люде остріше усвідомлювали собі, же мир треба сохраняти, як найціннішый скарб.

Небавом Володимира призвали до лав Радянской Арміі. Там зауважыли способности солдата-лемка до співаня і диригуваня. А, отже, і доручили йому організовати самодіяльный хор. Новоствореный колектив виступал перед воінами і скоро здобыв в них популярніст.

Послі демобілізациі Володимир Ярема приіхав до Львова, де на тот час юж ся переселыли жена й родиче. Працував в музеі украінского мистецтва і єдночасно вчыв ся на заочнім одділеню Ленінградской духовной семинаріі.

10 серпня 1947 року Володимира Ярему руковоложыв у сан священика архієпископ Макарій. Відтоди протоієрей Володимир быв настоятелем парафий в Щирцю, Подгірцях, Кам’янці-Бузькій, а з 1958 року — настоятель Петро-Павлівской церкви у Львові.

Має він пят дочок, двох синів. Ростут дванадцятеро онуков. Вшыткы діти укінчыли выщы учбовы заклады, працуют. Жена Юлія — вірный друг і помічник Володимира Яремы, котрій він дуже завдячує в своіх життєвых і творчых успіхах.

Цілый тот час Володимир Ярема наполегливо вивчат музейну справу. Знайомит ся з фондами музеів Радянского Союзу і за границьом. Купує на ту тему виданя ріжнима мовами. Цікавит ся храмами і монастирями Західной Украіни, Криму, Молдавіі, Грузіі, Болгариі, Палестини і іншых краін.

Львівский мистецтвознавец працує над систематизаційом західноукраінского церковного будівництва і походжиня вшыткых типів церковных будов од початку виникненя аж до гнеска.

Головным своім трудом Володимир Ярема уважат «Студіі і матеріали до церковной археологиі і істориі мистецтва західноукраінскых єпархий». Юж подготовлены до друку — «Великоморавскы, ческы, угорскы, польскы і західноукраінскы ротонды», «Ротонды і романскоє будівництво в Галицко-Волинскім князівстві», «Кирило-Мефодіівскый традициі в церковній архітектурі», «Найдавніны образы на заходных землях Украіны», іншы роботы.