Талергофска Трагедия — Иван Красовский

Талергоф — рівнина в Австриі, окружена зо вшыткых сторін горамы Альпамы. Під час імпериалістычной війны ту австрийска войскова власт специяльні для галицкых русинів створила концентрацийный лагер.

Першый траншпорт з двома тысячами арештованых прибыв до Талергофа 4 вересня 1914 року зо Львова. Штырі доби тримали людий просто неба, морили голодом. 12 вересня привезлы ище арештованых зо Сянока. Із Західной Лемковины інтернованых повезлы з міста Горлиці 14 вересня. В каждый товаровый вагон жандармы набивали по 40 осіб. 18 вересня арештованых перевезли до Грацу, а одтамтиль під сильном охороном погнали до лагру.

Талергофскый концентрацийный лагер складав ся з трьох секций по десят бараків у каждій, окруженых кольчастым дротом і сторожовыма вежамы. В бараку перебывало 150—250 людий. Отож, ріжного часу кількіст арештуваных была од штирьох і пів до семох і пів тисяч. По национальности они переважно вшыткы были русинами (українцями).

Зо 120 населеных пунктів Лемковины интерновано веце як два тысячи людий, переважно селян, з яких 170 померло в Талергофі. Зо села Фльорынкы вивезены Курилло Василь і його сын Курилло Теофіль — автор «Дневника лемка з Телергофа». Зо села Ізб интерновано релігійного і Громадского діяча Дмитра Хиляка, з Крыныці — 27 людий, медже ныма знаного своіми симпатиями до революцийной Росиі Миколу Громосяка, з Лабовы вивезены родины Дуркотів, Вислоцких, в іх чыслі знаный громадскый діяч і писатель Дмитро Вислоцкий — Ваньо Гунянка, з Сянока — 27 осіб, переважно интелігенціі. Дуже селян забрано з сіл Вільхівці, Висова, Радоцина, Ждиня, Регетів Ныжный, Гладишів, Лосє, Бортне, Ропиця Руска, Загір’я і іншых.

През погане іджиня, брак елементарных побутовых умов, арештованы тратили силы і часто хорувалы. Антисанітарны умовы породжували масові епідеміі тифусу. Лем під час єдной ночи на 17 січня 1915 року померли 14 лемків. Всього жертвами тифусу стали близько трьох тисяч людий. 

Интернованых примушуватли робити ріжны роботы. Найтяжче доводило ся тым селянам, котры не мали грошин і не доставали жадной помочы од рідных. Вшыткы листы контролювала сувора цензура на почтовы одправліня, часто губили ся адресуваны арештованым пакункы.

Нелюдскы знущаня поступово робили ся закономірністю. Єдного холодного дня, послі лазні, 500 арештованых выгналы на мороз і прымусили ждати на убраня. За найменшу «провинніст» жовніры підвішували винного на півтора годины до стовпа. Теофіль Курилло в своєму «Дневнику лемка из Талергофа» споминав в записи за 28 грудня 1914 року:

«Головный комендант табору оголосив, же до того часу власти карали ударами плетеной нагайки. Од тепер вартовым одданий наказ проколювати багнетом каждого впертого і непокорного...»

Императорскым рескриптом од 8 марця 1917 року было оголошено о ліквідації талергофского концентрацийного лагеру. Протягом весны интернованых звільнили.

Талергофска трагедія зоставыла глыбокий слід у свідомости народу Західной Украіны. Довго не высыхали слезы на очах багатьох матерів, отців, жен, дітий.

Подіі, пов’язани з арештами і умовами перебываня арештованых у Талергофі, одображены у «Талергофскому альманасі», три выпускы якого зявили ся в 20—30-х роках у Львові.

31 жовтня 1928 року в памят жертв концентрацийного лагеру во Львові одбывся Талергофский зізд. У єго роботі взяли участ нескілько тисяч представників з ріжных куточків Галичыны, Лемковины, Закарпатя, Волині, Холмщыны. Было рішено продовжувати виданя Талергофского альманаха. На зізді обрали специальный Талергофскый комітет, члены якого мали зберати матеріалы о Талергофі і іх досліджувати.

Народ свято шанує памят во загиблых в рокы першой світовой війны. Коло пам’ятника Жертвам Талергофу на Личаківскім цментары во Львові постійно пломеніют букети жывих цвітів. Вшанувати памят загыблых приходят і львівяни, і гості того прастарого міста.


Иван Красовский



[BACK]