В неділю 9-го вересня 1984 р. о год. 3-ой по полудни отбыло ся открытя памятника 70-ти повішеным в 1914 р. і двом талергофцям, умершым в Талергофі. В могылі 70-ти покоят ся 58 селян зо села Зушиці і 12 селян із сіл Великополе і Порічча.

Коло памятника зобрали ся діти, внукы і правнукы погыбшых і селяне дооколишніх сіл шанувальникы памяти погибшых. В тотых помынках приняли участь 40 людий зо Львова і 15 людий із лемковской кольонії селища Рудно.

Панихыду служыв священик-лемко о. Орлик, настоятель прихода Добростаны зо своім хором. В поминках приняли участь понад 500 людий. Могыла на полі села Каменоброд была украшена живыма цвітами, горіло множество свічок. Після панихиды священик Орлик сказав зобравшим ся, же він уже третий раз служит на тій могылі. Сегодняшный великый здвиг народа являет ся доказом того, же покійникы заслужыли такой памяти. Після 70-ти літ удостоіли ся такого памятника, на котрім читаєм всі імена погыбшых. — «Вічная ім память».

Після того до зобравших ся людий промовив Гавришков Корнилій.

Він сказав:

— Шановны громадяне! Сегодня зобрали ся мы, жебы открытьом памятника вшанувати памят 70-ти невинных жертв австро-мадярского произвола, котры покоят ся в той братской могылі. Іх імена мы чытаме на тых гранитных плитах. Прошу вас минутным мовчаньом вшанувати памят погибших!

70 літ пройшло од початку першой світовой війни, котра для галичан, закарпатців і буковинців стала великом історичном трагедійом. В 1914 р. цісар Франц Йосиф призвал всіх мужчин до 42 р. житя в свою армію. Послав іх убивати своіх братів по крові на австро-росийский фронт і в Сербію. Колы галичане, буковинці і закарпатці, яко австрійскы жовніры, умирали на фронтах за цісаря — іх родичів, братів і сестер, звинуваченых в шпионажі, озвіріли австро-венгерскы вояки і офицеры вішали на придорожных телеграфных стовпах, на деревах або шибеницях без суда. Другых гнали і везли до тюрьмы, жебы потім вывезти іх до концлагерів в Терезині або Талергофі на страшны мукы або і смерт. 

Од 1914 р. выросло юж трете поколіня, котра мало знає, што пережывали і як страдали іх діды і прадіды в тоты трагичны рокы.

Двайцяте сторіче принесло народам страшны бурі і потрясіня. В першу світову війну все словянство і прикарпатскы русины перенесли страшну Голгофу. Після другой світовой війни по сегодняшный день ище не повысыхали слезы матерей, вдів і сирот. Друга світова війна своіми гитлерівскыми звірствами перевысила звірства першой.

Народна мудріст голосит, же нихто не забытый і ничого не забыто.

Мы не забыли тых, котрых кости лежат в тій великій братскій могылі. Як бы они встали, то розказали бы нам, як іх вішали австро-венгерски злочинці, як іх жены стали вдовами.

Рано 8-го вересня оставшых ся несчастных жен і дітий повішеных — босых, голодных, в літной одежі, під штыками, повели до містечка Мостиска. Дітий і слабых посадили на возы, а решту погнали дальше. Дошли до колейовой станции в Перемышли, там іх посадили в товарны, брудны вагоны, голодных і спрагненых. Нещастных повезли до станціі Пшеворск. Там до вагонів підходили воєнні і говорили: «Хто католик — поляк, выходьте з вагона, а хто русин, то оставайте ся в вагоні».

Настала страшна паніка, часть нещасных выйшла із вагонів, а оставші поіхали дальше і очутили ся в Талергофі.

Австро-венгерскы окупанты покорили в свойом часі славянскы народы, они натравляли єдних против другых, выкористовуючы релігійну нетерпимість. В Галичыні они выкористовали греко-католицку церков (уніятску), стараючы ся розпалити велику ненавист галицких русинів до єдинокровных братів православных в Россіи. В той ціли они насаждали в тій церкві митрополитів і епископів, котри вірно служыли Австріі і проводили в житя еи планы.

Австрія провела в житя свої планы, і народ Галичины быв поділений на два ворожы таборы. Єдни вірно служили Австріі і цісарю, воювали против Россіи в рядах т. зв. «Січовіх Стрільців», а других, котры надіялися на єдинокровных братів зі Сходу, Австрія вішала або вывозила до концлагерів.

Вернім ся до трагедіі, яка мала місце ту 70 років тому.

Після тяжкого рукопашного бою в присілку Иван-Франко (Янів) австро-венгерскы воякы загнали ся в село Зушици з криком: «Вы всі руссы, шпіоны, зрадникы, виходьте зо своих хыж». Зогнали вшыткых жытелів села, і під штыками гнали іх весь день і перед вечером пригнали змученых, побитых і голодных, около 200 людей, на то місце, где мы сегодня стоіме. Отділили мужів от жен і дітей. Жен одвели в сторону, а над мужчинами начали каінову роботу: без суда і слідства начали вішати нещастных. Вішали каждого осібно на єднім і тім же дереві. Жертву кололи штиком і кидали в яму. За одну ніч было повішено 70 людей.

В селі Повитно готовили другу форму звірства — зогнали всіх жытелів в церков і што-то задумали зробити, однако атакуючы рускы солдаты ворвалися в село, а австрийцы втекли. Рускы солдати освободили людей. Тоты сами солдати похоронили повішеных в Каменоброді.

Таке звірство австрійці зробили і в селі Запытові, где повішали 15 людей, а дальшым звірствам перешкодили рускы козакы, котры підішли до села.

В Перемышли мадярскы гонведы порубали шаблями 44 людей, в тому числі 17-літну гимназистку Марию Мохнацку.

Про австро-мадярски звірства над нашим народом уже много написано, но ище много осталось роботы для істориків. Імена погибшых і пострадавшых повинни быти записани для будущих поколінь...

Наш народ сегодня хозяін на свойой земли і строіт своє житя без австро-польских панів і графів, ім не кланяе ся і рук не цілує.

Внукы і правнукы погибшых в першу світову війну живут сегодня новым культурным житям, всі они грамотны, многі занимают ріжны адміністративны посты. Селяне будуют прекрасны домы і юж забывают о соломиных стріхах. Автомобиль вже не є новістю на селі...

Колесо історіі не вертат ся. Мы жычымо спокійно трудити ся і жыти своім житьом. Будеме стояти непохытно на стороні правды і недопустиме, жебы чужый чобіт доптав нашу землю, орошену слезами і кровію нашых предків, жебы матери і жены оплакувалы своих мужов и дітей.

Віриме в побіду мира і справедливости. Нас обєднала Великая Русь і уже николи не отдаст нас чужеземцям.

Дорога молодіж! Принимай од нас, стариків тоту могылу і памятник під свою опіку, вывчай історію свого народа і будь вірна свойій Вітчызні!