Што Минуло — Не Верне Ся — Й. Ст. Фрицкий

ЛИНДЕН, Н. ДЖ. Приіхав я в Сполучены Штаты Америкы в пошуку куска хліба, якого в панской Польщи не было через брак заробку і социальный утыск і приниженя перед панскыма законами.

Прибыв я в Америку в 1937 році, коли она находилася в обятиях економичной депресии, коли десяткы тысяч людий працувало на «добл-ю-пи-ей». Родина, до котрой я прибыв, старала ся найти роботу, но всі іх старання пропадали марно. Роботу для мене так і не найшли. Юж ем ся зберав поіхати до краяна — ізбяна, — покійного Данька Чувалы на фарму, коли Антоний Капец, також краян, узнавшы, што я прибыв в Америку, приіхав до родины в Байонн, Н. Дж. порадив не іхати на фарму, бо його швагер в Линден, Н. Дж., покійный Петро Цигляр одержав роботу в паперовни.

Николи не забуду неділю, 7-е липця 1937 року, коли Антоний Капец и Петро Цигляр приіхали за мном автомобільом, жебы мене забрати до Линден, Н. Дж., де для мене найшли роботу.

Роботу я одержав в фабрыці совсім новой, в якой выробляла ся із асбесту изоляція на трубы (пайпы). Первоначально робив в пятницу, суботу і неділю од 11-ой годины ночы до 7-ой рано. Електрикы в шаті ищы не было. Місто роботы освітлювалося нафтовима ліхтарями. Зароботна плата выносила 27 центов на годину, так што за тыжден зароблял 6.07. На мое щестя Петро Цигляр дозволил мі жыти у нього, бо іначе не знаю што бы стало ся зо мном.

Через місяц часу фабрыка начала працювати на повну силу, мене перевели працювати при машыні што дня, а зарплата была «подвышена» до 38 центов на годину. За 40 годин тыжневой роботы я зароблял 15.20. Такий зароботок дозволил мі переіхати жыти на комнату з утриманьом за 8 доларов тыжневой платы.

Обставины примушували мене привыкати до нового способу жытя. Брак знаня англійського языка причынял трудности, но існуваня отділа Лемко-Союза в Линден, Н. Дж., допомогло мі во многом.

До линденского отділа Лемко-Союза я вступив при першій нагоді. Знакомство з членами линденского отділа Лемко-Союза мене вдоволило і потішыло. В отділі было 42 членов, вшытки до одного активны, серйозны, доброжичливы, свідомы як політычно, так і народно, любили прочытати добру книжку і газету. До вступу в ряды отділа я собі не усвідомлював, што між нашым народом находится так много людей, котры смотрілы вперед і розуміли, што за лучшу долю і свободу родных в краю, як і кращый кавалок хліба треба организовано бороти ся.

На рочном митингу отділа члены выбрали мене за рекордового секретаря. На сем митингу было рішено заосновати при отділі театральный кружок. Представліня под назвом «Максим — слуга», написаном мною, было выставлено под критику одношеня до домашных робочых. Комедия была успішном, бо была представлена не лем в Линден, Н. Дж., но також в Нью-Йорк, Н. Й. Пассайк, Н. Дж., і Нью-Броновик, Н. Дж. Із представліня был вырученый і добрый дохід, всего дол. 140, што в 1938 році была поважна сума грошей. Скілько доходу выручили отділи, котры нас запросили до себе выступити, мені не відомо, бо мы выступали безплатно.

В 1938 році темны хмары военной загрозы надвисли над Европом. Кровожадный Гітлер, заохочуваный урядами західных краін, рвав ся на славянскы краіны. В Польщи я оставив жену і дворічного сына, Петра. Я рішыв чым скорше іх забрати до себе. Одвидів я агента з бюро подорожей, котрый мені посовітовав одержати документ з міста роботы, што я забезпеченый роботом, а покойный юж Михайло Фецюх дав документ, што на випадок потребы забезпечат жену на рік часу всіма необхідностями, як я бы утратив занятост.

Взяло рік часу пока жена з сыном Петром одержали дозвіл на выізд в США. Они приіхали в Америку в марті 1939 р., а в вересни Гитлер напал на Польщу. Взяло нацистам три тижні знищыти панску Польщу, котра знущала ся над нашым народом. Одповідальност за знищеня Польщи і за мукы, котры пережыл польский народ, несе польска шляхта, котра не хотіла заключыти оборонного союза з сусідным Радянскым Союзом, но воліла кооперувати з апізерами, котры заохочували нацистов идти войном проти Радянской Росии.

В Америці, завідуючы польском радио програмой, по приміру крайовых шляхтычов, выхваляли «непобідимост» Польщи. Мені запамяталися імена двох іх коментаров, Казимержа Яжембовского и Еді Войнаровского, котры закончувалы своі коментариі слідуючом пісньом: «Ніц нам не бендзе, ніц, бо з намі є наш маршалек Шміглий-Ридж». А Маршалек, як повідомляли тогочасны газеты, юж в 5-ый день послі нацистского нападу на Польщу, втікав з своім маєтком в напрямі Румуніі.

Под час будовы Карпаторуского Американского Центра члены нашых отділов ходили з листинами собирати жертвы на його побудову. З великим болем в серцу пригадую, што між лемками были і такы, што нас ганьбили і выганяли из своих домов. Но переважна бівшіст жертвовала по 5 центов, но больше 25 центов жертвы нам никто не дал. Так поступали лемкы не тому, же были скупыма, або тому, бо не любили свое, но тому, бо бракувало того цента, а многы із них сиділи безробочыма дома.

Кромі драматичного кружка при отділі была заоснована школа руского языка. Учитель приіжжал учыти дітей из Нью-Йорку. Діти собі сподобали школу, но под вплывом антируской пропаганды, яка велася засобами масовой информации, число учеников начало зменьшоватися, так што школу треба было закрыти.

Ищы до нападу нацистами на Радянскый Союз в 1941 році наш отділ брав активну участь в антивоєнном движении. Отділом устроювалися лекции, на котрых выступали не лем редакторы нашой газеты, но і редакторы прогресивных рускых газет.

Напад Гілера на Радянскый Союз сильно потряс нашым народом. Тут-там были обдурены єдиниці, котры тішылися, што комунизму «за три тыждні», як писали реакційного напряму газеты, буде конец, но народ, навет церковникы, одчули, што розходится о свободу і рабство, што розходится о знищеня славян, особливо руского народа. Тому што Лемко-Союз од першого дня свого основания стоял на твердой руской основі, он приобріл довіря як лемков, так і решта выходців із карпатскых гір. Напад японскых імперіалістів на Перл-Гарбор переконав американску громадскіст і президента Рузвельта в том, што фашыстска ось не вдоволится лем славянами і Европом, но має намір подчыниты собі весь світ і тому союз з Радянскым Союзом треба кріпити.

Спільна борьба США і СРСР проти нацизма-фашызма в другой світовой войны воодушевила членство Лемко-Союза і заохотила його до самоотверженой роботы по сбору жертв на поміч Червеной Арміі, котра проявляла чудеса в обороні руской земли од нацискых агресоров. Послі денной роботы в фабрыці члены нашого отділа навіщали родину і приятельов, жебы собрати од них жертвы, а женщины собиралися вечерами почыняти собраны лахы, або плести сведры, котры через Рошен Чор Релиф пересылали ся в Радянскый Союз. Будучы секретарем 1-го округа Лемко-Союза, котрого предсідателем того часу был покойный Петро Гузлей, не было свободной суботы, або неділі, бо отділами устроювалися лекции, масовы выступы або предприятия в корист пострадавшых од нацистской агресии, в котрых треба было брати участ.

В 1945 році найкровнопроливніша война закінчылася повном побідом свободолюбивых народів против нацизма і фашызма. Радости не было границы, што наступит тревалый мир і людство в умовах миру буде трудитися для улучшеня свойой долі. Но той радости довго не было. Прибыл до Вашингтону Черчиль — смертельний ворог прогресу і соціалізму, жебы посварити союзників другой світовой війны, жебы ужыти атомну зброю як засоб застрашеня Радянского Союза. Выступ Черчиля дав повід американскій реакції начати переслідованя всіх, кто боровся за мир і дружбу між народами. Сенатом был створеный специальный комітет, котрый очолил сенатор Маккарти, котрый начав переслідовати (юнии), прогресивны организации, всіх, кто боролся за розшыреня демократичных прав американского народа. Люди перестрашылися, бо достаточно было быти членом организации, поставленой маккартийовским комитетом на чорну листину, жебы утратити роботу. Се одбило ся на росту Лемко-Союза, бо молодеж, выпущена до дому із армии і флота, шукаюча роботы, не захотіла вступати в ряды прогрессивной организації.

Лемко-Союз, однако, продолжал свою корысну для нашого народа роботу. В 1949 році на головном зізді, який одбыв ся в Кливленд, О. было рішено приобрісти народну фарму. Делегатами зізда был выбраный в сей справі специальный комітет, котрый занявся проблемом покупкы фармы. Послі довгых розшуков фарма была найдена і куплена. На той фармі, відомой, як Лемко-резорт, одбывают ся нашы традиційны Русаля, нашы фестивалі, Талергофскы дны, головны зізды Лемко-Союза і другы народны торжества.

Первоначальным менежером резорта было выбрано мене. Тепер я ся признаю, што я не знав, до чого прикласти рукы, бо все было так запущене, так знищене, што сам спомин наганят на мене страх. Все было брудным, дахы на будовах протікали, муры поодбиваны. Но выходу інакшого не было лем братися до роботы, не лем до фізичной, но і офисовой, бо я был менежером. Николи не забуду 10 тяжкых років мого менажерства резортом. Хотя найшлися люди, што наповідали, я все трудил ся чесно, держачи перед собом одну ціль: помочи народной справі. Я задоволеный тым, што за 10 рокав менежерства правлению резорта не треба было пожычати грошы, бо резорт себе оплачовал, навет оставалося пару центов сплачувати довгы. Про пережите в резорті вартало бы написати бівьше. Може найдеся такий лемко, што ищы то зробит.

Так оно было, но минулося, а тепер нам, пенсионерам, треба старатися сохранити придбане і приумножити його, присоединити ся до тых, што борются за тревалый мир на земли, за недопущеня до выбуха атомной пожежы, жебы спасти житя на матери-земли.

На закінчена споминов про наше организаційно-народне житя в Соединенных Штатах Америкы написал вершик:


Все минули рокы тоты,
Як ми дерли ся до роботи,
А тепер лем так думаме,
Же молодым заваджаме.

Як мы были молодшы.
Зачесали волосы до моды,
Тепер мы постаріли
Поморщыли ся, посивіли, полысіли.

Природа, єднак, має законы:
Против старіня ніт обороны:
Всьо, што старе, померає,
А молоде жиє, процвитає.

Хоц каждому житя миле,
Хоц и терпит, як хворіє.
Тілько єден закон святий —
Вмерат бідный і богатый.

Стары мы вже — пенсионеры,
Лем молодым заваджаме,
До ничого юж не здатны,
Лем, пенсию поберати.

Поєден иде ищы просто
І голову тримат в гору,
І як иде, видно зараз,
Же ще ноги ма здорови.

А поедны планчут в кроку,
Одстают гет позаду,
Ноги им ся всяды крутят
Без порядку і без ладу.

А поєден иде о палици,
І то дуже помаленькы.
Ногы бідного не тримают
Бо бідняга вже старенький.

А поеден підстрыжений,
Сорочка на ньом чиста, біла,
І ногами ищы цвикат
І до жен ся ищи сміе.

А за с третий юж не такий,
Він не ходит гонорово,
Ци зо старым ци з молодым
Всяды каже добре слово.

Галоу, куме, почекайте,—
Чекав ем вас юж із рана,
Хочу ся вам поскаржити,
Же наша жизнь вже плодна.

Видите, молоди там стоят,
Сміют ся і розмавляют.
А на нас, пенсионерів,
Ниякой уваги не звертают.


Й. Ст. Фрицкий



[BACK]