Бе зараховуйте лем кільометры, але чынте добро, тіште ся молодым жытьом, вчыйте іншых і сами ся вчыйте.

І зас, як і в попередных роках, стежками Лемковины мандрує наша молодіж. На початку назначыла собі она зустріч в Білянці на Західній Лемковині. І одтамаль на схід сонця рушыв рейд «Карпати 85». Идут молоды хлопці і дівчата, студенты і учні середніх шкіл, идут з плецаками на хырбетах, в котрых несут і власны хыжы (шатра), а юж напевно тапчани, идут невеличкыма групами горі-долов лемківскых сіл, бесідуют з людми, мандруют шнурочком попід Кычерами і Магурами, мочат ногы в потічках, заслуханы в неповторны акорды грайливой воды, купают ся в річках, передерают ся непрохідныма париями, одпочывают на зеленых, заквітчаных полонинах, помагают зобрати сіно в кіпкы перед дожджом, простуют похылены старовинных хресты, одновляют мальовничы придорожны капличкы, фотографуют церковці, а вечером за селом, або серед села палят ватру і разом з місцевыми ровесниками дают концерт.

Но і розфантазіював ся наш Фецьа — повісте. Може так, а може і нє. Нє — бо так повинно быти і часто густо так е. Подібно як і «Лемківскы ватры» такы молодіжны мандрівкы мают вальоры і вакацийного одпочынку, і познавчы, і вальоры громадской і культурной діяльности. А кажда діяльніст в нашім жытю залежна од охоты і здібности певной трупы люди. Серед нашой молодежы такы люде сут як видиме, молодіж хоч раз в році прагне ся зыйти в більшій кількости, а таком нагодом сут молодіжны мандрівкы, при тім свідомішы вчат рідной мовы тых колегів, котрых родиче або не могли, або не хотіли в новых умовах жытя і замешканя навчыти материнской бесіды. Молодіж, мандруючи горами, познае рідны стороны своіх побратимів, а часто своіх родичів і місце вічного спочынку своіх предків.

Што здобудут, чого ся навчат, што корисного зроблят молоды мандрівникы по Лемківщыні — дуже залежыт от них самых, од іх активности, но і од організатора мандрівкы — активістів зо студентскых середовищ, котрым належыт ся щира подяка за іх великий труд.

Церков в Ястрабику на Лемківщыні. 1980 р.

Більшіст мандруючой молодежы заходит, як до того часу, звидіти Музей лемківской регіональной культуры і памяти военной в Зиндранові, Музей, як знаме, діє на суспільних засадах. Ту молоды люде з ріжных закутків краю познают хоч частинку матеріальной культуры лемків, історію борні лемків з фашизмом під час остатньой войны і повоєнны подіі на тых землях, особливо пекло войны ту в Карпатах в 1944 р. під час історичной Карпатско-Дуклянской операціі.

Молоды туристы часто дискутуют з простыми людми на селах і з лемківскыма активістами о ріжных проблемах, котры інтересуют обі стороны. Вшытко то разом служыт ліпшому познаню ся і підносит свідоміст як едных, так і другых, дає задоволіня і корыст. Прагнуло би ся ту додати, же як гірскы мандрівкы уліпшыти, усунути дотеперішні хыбы. Знаме, же частина молодых туристів ма юж досвід, але серед мандрівників єсть дуже і такых, котры в горы идут перший раз. Отже, тым початківцям треба помагати, дораджати, всыти іх, жебы рейд был для них якнайкорысніший. Вірю, же лемкы в горах нашу мандруічу молодіж як можут — гостинно принимают.

Церков в Полянах на Лемківщыні. 1980 р.

Што бы вартало дорадити наймолодшым, а досвідченым мандрівникам пригадати? Отже, більшу увагу звернути на охорону памяток матеріальной нашой культуры. В каждім селі ест свого роду місце музейне — цментар (а цментарів на Лемковині немало, в більшости занедбаных, заросненых, без опікы, бо сут села, в котрых од войны юж нихто не жые), кілько ж то на цментарях і при дорогах скривленых і поламаных хрестів, капличок, што од старости ся розлітают. Неєдна мандруіча група могла бы такы памяткы поправити, одновити, привернути іх до жытя, впорядкувати цментар. Повісте: но добрі, але як і чим таке штоси робити? Отже, можна знайти ци то до солтиса; ци до польскых ксендзів або нашых священиків і попросити іх о поміч, о кус ціменту і знарядя до роботы, бо то ты ж і іх справа. Треба вірити, же вам в тім поможут. Може едны ся заганбят, же на іх терені не вшытко в порядку, іншы будут ради, же сут люде, котры ся зацікавили нищыючыма памятками.

Церков в Бересті на Лемківщыні. 1980 р.

А же можна так робити, послужу ся прикладом з минулорічного рейду. До Зиндрановы завитала група молодежы, ведена Богданом Туцким з Перемишля. По звидженю музею зьвідуют ся, што бы могли зробити для села. Заночували, одпочыли, і робота для вшыткых скоро ся нашла. Єдны упорядкували, усунули непотрібні дерева і крякы на старім, памятковім цментари з 1873 р., а іншы помогали при будові новой церкви. За еден лем ден зробили они в селі барз дуже доброго і оставили серед люди барз добры спомины. Іщи еден приклад. Під час едного з попередніх рейдів студентска група, ведена Ольом Сивак і Евгеном Місилом, більше як тыжден помагала при ремонті музейных будинків і консерваціі експонатів. Іх поміч записана до історіі Музею.

Але декотры трупы заходили до села юж пізно вночы, змучены і хыбаль голодны, переспали в стодолах і рано пішли дальше, без спітканя з людми, з місцевом молодежом, без огниска і спільного поспіваня, но і без близчого познаня місцевости. То так виглядало, як бы лем кільометры зараховували, як бы тоты кільометры были для них найважнішы.

Не добрі тыж, коли молоды нашы мандрівникы носят в плецаках «сорокпятпроцентову», та коли бы ей лем носили, але они ей, як повідают, «нищат», а як выпют ей задуже, то она робит з нима барз негарды чудасиі, і з них люде ся сміют, показуют іх пальцами і довго о такім памятают. Коментаря ту не треба, але повторю іщи раз: не добрі, ой, не добрі, моі молоды приятелі, так робити, бо хоц, як то повідают, же вшытко ест для люди, але тыж повідают, же што за дуже, то не здорово. Мам надію, же такых мандрівників, під котрыма хвіст ся горы, мешканці Лемковины спотыкати не будут.

Учасникы мандрівкы «Карпати 85» споткали ся в Мокрім на Східній Лемковині і там сой оповідали о своіх пережытях, а я ім жычу, жебы мали што оповідати не лем під час спотканя в Мокрім, але і дома, і через цілий рік, аж до наступной стрічы в горах.