Нова Доля Переселенців з Лемковины

Невелике село Увисла на Тернопільщыні. Веселы будинкы скочуют ся з малой горы до головной улиці. Праві же впритул до ферм підступат ліс, а з протилежного боку гет доокола розпростерли ся шырокы ланы.

Славит ся Увисла не лем економічно мыцным господарством, умілима робітниками, якы штороку вирощуют щедры урожаі, а і вихованцями сельской школы. Діти колгоспників проклали собі шыроку дорогу в сьвіт знань. Агрономы, зоотехнікы, медикы, бібліотекарі, інженеры, технікы, што працуют в колгоспі, — то сут выпускникы місцевой школы, котры, здобывши спеціальну освіту в технікумах і вузах, повернули ся до рідного села.

По войні молодеж одважыла ся поступати до інститутів хыбаль што в Чернівцях і Львові, штобы быти найближше до домівкы. А от гнеска Михал Новицкий ищы в девятой клясі вирішил, што подаст заяву до Московского університету. Дехто одмавляв: кади тобі, лемкови, до Москвы,— в іхній сьвідомости тяжыло, што отец был неписьменным. Лем хлопец выявив ся впертим: през рік поіхал до столиці одтамаль повернув ся юж студентом хімічного факультету. По закінчыні навчаня залишыв ся працувати в столици Радянского Союзу. Гнеска Михал Новицкий — доктор наук, професор єдного з науково-дослідных закладів. Він выдрукував кілька книг, має дуже учнів, деякы юж стали кандидатами наук. Його сын — уродженый москвич, гнеска вчыт ся в аспірантурі.

Штоліта ціла родина гостит в селі. Михала можна зобачыти в поли коло комбайна, на якім зберат хліб його брат, на току і пасіці. Ходит в гості, сам іх залюбкы принимат, ловит рыбу...

В селі мешкат дуже выходців з Лемковины. Жыли раньше, переселившы ся ту по войні, осібно, одчужено од місцевых людий. Лем потім вшытко ся змінило. Завоювали авторитет щыросьтьом, великом працовитосьтьом. Серед сільской Рады народних депутатів они становлять векшіст. Директор школы — лемко, голова правліня колгоспу, головный агроном, головный інженер — лемкы. Переселенці ни в чым не одчувают себе обмеженыма. От хоц бы право на осьвіту.

1948 року жаден русин в Увислі не предплачувал газеты, не был читательом бібліотекы. Причына была єдна — неписменніст. Товдышній директор школы Анна Степанова, яка приіхала ту працувати з Росиі, організувала курсы для вивченя грамоты.

Тепер дуже лемківскых родин мают власны бібліотекы. В книгозбірні Йосифа Коснлевского, який навчил ся чытати в 36 років, праві півторы тысячы найріжноманітнішой літературы. Купує іх не лем він, а і донька Орися — учителька, єй діти. Єден з внуків Йосифа Косилевского — студент Киівской сільскогосподарской академиі.

В сільскій Раді підрахували, же з Увисли вышло дванадцет інженерів, восмеро лікарів, двадцет штырі агрономы і зоотехнікы.

Серед уродженців села сут юристы, економісты, лікарі, учытелі. А вшыткых фахівців — праві ста спеціальностей. Жыют они в многых містах Радянского Союзу.

Славится Увисла і своім лемківскым етнографічным ансамблем. Найстаршому аматору 73 рокы, а наймолодшому — 16. Сьпівакы не раз успішно виступали на многых сценах району і области. Науковці зо Львова часто приізжджали до села, абы записати сьпіванкы і танці в выконаню ансамблю.

Праві же тридцет років тому Михал Новицкий разом з ровесниками Олексійом Балицким, Петром Багрійом, Оленом Баган і іншыма створили тот невеликый фольклорный ансамбль. Потім він поповнил ся новима учасниками. У нього цікава програма.

Заможно жыют гнеска мешканці села. Ту неє жадного будинку, спорудженого до 1960 року, вшыткы они три—штирі кімнатны, з верандом, підсобныма приміщенями, літньом кухньом. Они красномовно засьвідчуют, што достаток жытелів постійно зростат. Минулого року в Увислі справили новосіля в два рази веце родин, ніж пятнадцет років тому. І ищы характерна прикмета: молодята през рік — два по весілю обовязково будуют власну оселю. І никто кредиту у держави не бере — вистарчат своіх коштів.

Щаслива доля в переселенців з Лемковины.

Они мают можніст будувати нове жытя і быти його полноправнима господарями.




[BACK]