Лунат Лемківска Сьпіванка

Штосуботы вечером зберают ся на репетицию до Дому культуры села Ридодубы Тернопільской области учасникы самодіяльного лемківского хору. Тот знаный колектив складат ся з ріжных за віком и професиями людий — трудівники ланів і ферм колгоспу імени Лесі Украінкы. Переважна більшіст з ных — переселенці з Лемковины.

Керуют лемківскым хором прецівникы Чортківского педагогічного училища Віра і Орест Подольчукы — щыро залюблены в самобытни лемківскы сьпіванки люде. Выкладач вокалу і диригування Орест од давна цікавит ся лемківскым фольклором. В його домашній бібліотеці на тоту тему зобрано дуже книжок, выданых на Украіні. Серед них — «Украінскы народны сьпіванки Лемковыны» в обробці Миколы Колесси, «Сьпіваночки моі. Хорови обробки лемківскых сьпіванок», «Лемківскы народны сьпіванки» упорядковани Иваном Майчыком, «Лемківскы сьпіванкы», зобрани Михайлом Соболевскым.

Орест Подольчук має і власны обробкы лемківских сьпіванок. Єдна з них записана од хориста Петра Кулика:


В зеленім гаю древко рубают.
Аж до Дунаю, аж до Дунаю.
Тріскы падают.
Падают вельки, падают малы,
Хот іх позберай
Дівча з-за гаю.

Будівельник за фахом, Петро Кулик знає дуже сьпіванок. Научыв ся декотрих од нянька Романа, якого на Лемковині у рідной Волі Цєклинскій в сусідных селах все запрашали на весіля за «маршалка». А важным обов’язком господаря сьвята было вміти добрі сьпівати.

У хорі сут з родины Петра Кулика: брат Андрий зо женом, племінник Павло з мамом, зять сестри Марії — Роман, єї невісткы Марія і Стефанія.

Од мамы і бабусі переняли лемківскы сьпіванки Иван і Людмила Вербицки. Иван-робітник, Людмила выкладат хімію і біологію в середній школі. В обох родынах роснут діти. «Родыче нам передалы любов до співу, а мы — своїм дітем», — розповідат Людмила Вербицка.

Наймолодший хорыст Віталій Деренюк — ученик четвертого класу. Выступат разом з мамом і татом. Учителька росийской мовы і літературы місцевой школи Ярослава і технік ліній зв’язку Борис Деренюкы давно звернули увагу на дзвінкый, ніжный голос сына, заохотили його до пісенного мистецтва.

У лемківскім хорі понад сорок співаків. Подобают ся людям не лем іх сьпіванкы, а і убраня, яке проектували сами хористы. Для того спеціальні поіхалы до сел Підзамочок і Лошнів в сусідних районів области, де тых сут лемківскы хоровы колективы. Цікавили ся убраньом, стрічали ся з лемками. Ті охоче показували комплекты давнього убраня. Барз корысным было знакомство з самодіяльном фольклорном капелом «Лемковина» што в селі Рудно коло Львова. Замальовували і фотографували убраня учасників того прославленого аматорского колективу, який удостоєний званя народного. Керівник «Лемковини» Иван Кушнір показував гостям з Ридодубів реквізит колективу, докладно оповідал о творчім жытю.

Сценічны костюмы для лемківского хору з Ридодубів спеціально виготовляли ся в майстернях Косова на Ивано-Франківщині і Выжницы Чернівецкой облает. Мужчины убраны і під час концертів в кошелях-вышыванках, сподні з ременями, капелюхы. На женах — кабаты, вишыты кошелі, горсети, чепці. Обуты вшыткы в шкіряны кєрпці.

За порівняно короткый час лемківскый самодіяльный хор став дипломантом і лауреатом районных і обласных оглядів художньой самодіяльности. Призове місце присуджено аматорам на огляді фольклорных колективів Украіны. Співав лемківскый хор перед многочисленном аудиторійом на Виставці досягнень народного господарства і в Музею архітектуры і побыта Украінской РСР в Києві. Колективу вручили дипломы Республіканского Дома народной творчости і Комітету музеів Украінськоі РСР. Выступы аматорів транслюют ся по радіо, телебаченю.

В репертуарі хору головне місце посідают украінскы народны співанки з Лемковыни, «Ой, верше, мій верше», Як єм ишов з Дебречына», «Долина, долина», «Полетів бы-м на край світа» і дуже иншых передают неповторний колорит лемківской землі, выкликают повагу до єі працовитых людий.




[BACK]