Учений з Лемківского Роду

Юліан Френчко робит старшым інженером Інституту прикладних проблем механікы і математикы Академиі наук УРСР, што розташованый во Львові — украінскім місті, котре має дуже цікаву і давню історию. Молодый ученый походит зо старовинного лемківского роду. Він — жвавый, всебічно обдарованый і освіченый человік, а з такым все цікаво побесідувати.

І от мы идеме вулицями Львова. Неспішно простуєме вулицьом Коперника, а відтак — коло бібліотекы імени Василя Стефаника.

— Кілько щасливых днів пробыв я у єй затышных залах. Кілько науковых і житєвых істин одкрыли фоліанты єй богатшого кныжкового фонду. — Не без захопліня выголошує Юліан, припоминаючы своі студентскы рокы. — Я закінчыв механіко-математичный факультет Львівского університета, робыв выкладачем лісотехнічного института, потім — аспірантура і наукова робота. І так промынуло майже двадцет літ... Отже, як-то повідают, в том місті я прошов повный курс свого «житьового університета»...

Восмотрюючы ся в архітектуру домів, бесідуючы о органічном поєднаню стилів, течій у мистецтві (хоц місто знає дуже буремных епох), мы зашлы на площу Рынок. Мій гід захоплено, зо знаньом справи оповідав о тім, як львів’яни охороняют пам’яткы историі і культуры, якы величезны кошты виділят для того держава.

Пришло ся мі быти у Франциі, Польщы, Чехословакіі, Болгариі єднак, пожывши там певный, навет барз короткый час, мене все кортіло скорше додому... — продовжує Юліан. — Припоминат мі ся чудовий выраз котрогоси поета, што улюблене місто, як криголам, входит в людске жытя...

Родина Френчків 1945 року переіхала на Украіну з Польщы. Трохы пожыли на Ворошыловградщыні, потім оселили ся на Львівщыні, в Бориславі. Тато спочатку робыв шофером, потім — машиністом на фабриці, одкиль і вишол на пенсию.

В повоєнном часі жыти было тяжко. Лем поступово загоювалися заподіяны війном раны. Спільно з бориславцями переборювала труднощы і родына переселенців. Вшыткы діти Френчков, як то ся мовит, вышли в люди, здобыли выщу освіту. Володимир гнеска — доцент Львівского політехнічного института, Василь — інженер автобусного заводу, Мирослав — старшый інженер тресту «Львів-деревпром», Надія — медычна сестра єдной з бориславскых лікарень.

Вшыткы четверо братів, переіхавши до Львова, замешкали в єдному будинку — мают кооперативны квартиры. Вечерами часто стрічают ся в трикімнатному помешканю Юліана. За горнятком кави, у теплих, задушевных бесідах проводят свій свободный час. У виходиы дні люблят на власнім авті Юліана вирушаты на природу: посидіти з вудками над річком, позберати в лісі ягоды та грыбы.

...Того вечера, коли мы переступили поріг оселі Юліана, нас гостинно стріла його жена — Марія. Потім — пришли і браты.

— Моя Марічка — тыж лемкыня, — зауважыв, одрекомендовуючы жену, Юліан. — Вона укончыла економічный факультет Львівского держуніверситету і гнеска робыт математиком-програмістом в нашім институті. Отож ми з ньом — колеги.

У вшытком дало ся одчути, же Марія — повна господиня в домі. «Сильна половина» охотньо виконувала кажде розпоряджиня. Взагалі, одзначают брати, кухня — то єі хобі. Приготовлены нев стравы на смак направду не мают собі рівных.

Наприкінци вечері якоси выникла бесіда о спорті, завзятыма любителями якого выявили ся вшыткы. Перепало «на оріхы» футболістам «Карпат». Не обминулы увагом і філігранну техніку майстрів фігурного катання, того надзвичай популярного в цілом світі виду спорта.

Відтак бесіда зашла о опернім мистецтві, бо якраз по телебаченю транслювала ся передача про сьпіваків — Миколу Кондратюка і його сина. Вони задушевно і тепло сьпівали «Два кольори». І нібы доповняючи єі зміст, на екрані кольорового телевізора яскравіло ріжнобарвя вишыванок.

В родині Френчків барз люблят книгу. Стіны в комнатах закрывают стелажы з творами класыків як вітчизняного, так і заграничного красного письменства. Зобрано майже повну «Бібліотеку світовой літератури», серію «Житя славетных», што виходит у киівском видавництві «Молодь». На полицях — твори Шекспіра і Шевченко, Франка і Достоєвского, Драйзера і Толстого, Сервантеса і Лесі Украінкы. Вшыткых не перелічиш — настілько обємна книгозбірня. Дві полиці спеціальні одведено для казок, окремы стелажы занимат література про флору і фауну.

Навет судячы з бібліотекы, неможливо ясні окреслити коло захоплень єі власников — широко ерудованых людей. В тім я ся переконав того вечора. Господарі свобідно розпочинали або ж подтримували бесіду на ріжны темы.

В моєй бібліотеці налічує ся понад три тисячи томів, — розповідат Юліан. — Зберам юж штирнайцят років.

Што одразу впадат в очи — у бібліотеці панує деякий безпорядок. Значит же, книги постійно читают, вони учат, хвилюют, «жыют» разом з власниками і в празныки, і в будны дні.

...Так під час моєй гостини в Украіні, на земли родичей, я мав щасливу нагоду зазнакомити ся з чудовом сучасном лемківском родином. І гнеска я з великом приємностьом споминам своіх новых друзів.




[BACK]