«Приди ко Мні, Брате, в Москву»

з тыма словами звернув ся 1147 року ростово-суздальскый князь Юрій Долгорукый до чернігівского князя Святослава. Тогды над Киівском Руссю бурхали хуртовины феодальной роздроблености. Боярство і князі ріжных давньорускых земель прагнули высвободити ся з-під рукы киівского великого князя, а найсильнішы місцевы володарі зачали навет зазіхати на киівскый «золотий стіл» (престол).

На тот час великым киівскым князьом быв внук уславленого Володимира Мономаха — Ізяслав Мстиславич. Коли Святослав Ольгович спрібував зопхнуты єго з киівского стола, Ізяслав выгнав го з Чернігова. Святослав мусів втечы «за ліс», у далеке межирічя Окы і Волгы. Там він став табором у містечку Лобинску, де і засталы єго послы Долгорукого з пропозиційом заіхати до Москвы — Юрій хотів підтримати Святослава проти свого ворога Ізяслава.

Історикы рахуют, же Москва за часів Юрія Долгорукого (він помер 1157 р.) была добрі умоцненым містом-фортецьом — князь збудував єй на західных границях свого князівства, певні, незадовго перед тым, як тото місто першый раз спомнене в літопису під 1147 р. Лем довшый час Москва зіставала в тіни новой столиці того князівства — Владимира на Клязьмі, пышно розбудованого сыном Долгорукого Андрієм Боголюбскым. Аж при кінци ХІІІ ст. она стає центром невеличкого удільного князівства, што входыло до складу Владимиро-Суздальского князівства.

Незважаючы на варварске знищеня Москвы ордами Батія в січни 1237 року, місто не лем споро ся одроджує, а і з часом почынат одігравати штораз бівшу ролю у політычнім жытю Східной Європы.

В середині ХІѴ ст. Москва стає столицьом Московского великого князівства. Своім піднесіньом вона зобовязана творчій праці простых трударів: ремісників і селян наоколишных сіл. Дуже было зроблено для зростання Москвы в рокы князюваня внука Олександра Невского Ивана Даниловича (1325—1340). Його прозвали на Руси Калитою (шкіряный гаман) за богатство, ощадливіст і любов до збираня земель. Йому ся удало дипломатычныма способами послабыти залежніст Московского князівства од Золотой Орды, підкорити своєму вплывови цілу Північно-Східну Русь, навет далекый Новгород і Псков.

За часів Ивана Калиты Москва была обнесена новыма укріпленями, в місті появили ся першы камяны будовы. А перенесеня резиденциі загальноруского митрополита з Владимира до Москвы, зроблене за ініціативом князя, зробыло Москву ідеологічном столицьом вшыткых східнословянскых племен. Доокола ней консолідуют ся землі Північно-Східной і Північно-Західной Руси, утворює ся росийска народніст — єдночасно з формуваньом народностей украінской і білоруской. На Москву з надійом смотрят руски люде, што мучыли ся у татарскій неволі, бо якраз Москва очолила боротьбу східних словян проти принизливого, варварского ярма ханів Золотой Орди.

За князюваня Дмитрія Донского (1359—1389 рр.) Північно-Східна Русь прібує звільнити ся од монголо-татарского рабства. В Москві споро будує ся «град камен» — могутный Кремль, зберают ся запасы зброі і іджыня. В 1380 р. рускоє войско, в складі якого было дост дуже виходців з Украіны, розгромило на Куликовім полю величезну татарску Орду Мамая і розвіяло міф про непереможніст татаро-монгольского войска.

Протягом ХѴ ст. Москва ище більше розрастат ся, ширит ся камяне будівництво. Збудованы прекрасны храмы Кремля, і серед них всесвітньо-уславленый Успенскый собор, о якім літописец захоплено сказав: «Та церков чудна вельми величеством і высотою, і светлостью, і звонностью, і пространством, такова же прежде того не бывала на Руси». А збудуваны з білого каменю стіны і вежы старого Кремля Дмитрія Донского на Ивана ІІІ (1462—1505 рр.) были замінены доскональшыма і міцнішыма, викладеными з цегли.

В другій половині ХѴ ст. пожвавлює ся процес формуваня великоруской народности, иде згуртуваня єй етнічных земель наоколо Москвы. Тому спричиняли ся выгідне росположыня Москвы в центрі Північно-Східной Руси, єй торговельно-економічне значіня, самовіддана боротьба населіня Московского великого князівства проти пануваня феодалів Золотой Орды. 1480 р. рускы полкы під проводом Ивана ІІІ навсе звергнулы татарскє ярмо. А на початку ХѴІ ст. завершыло ся і об’єднаня вшыткых великоруских земель в єдиній Російскій централізованій державі.

Утвореня Російской державы мало великє історичне значіня. Насамперед, же она стала опором східных словян в боротьбі протів ворогів. На Росію і єй столицю Москву з надійом смотріли украінці і білорусы, што бороли ся проти влады польскых, литовскых, угорскых, молдавскых і іншых чужеземных феодалів. Спільно з Російом они протягом ХѴІІ—ХѴІІІ ст. звільнили ся з-під чужоземного гніту.




[BACK]