«Світло-Світлою Землею Рускою»

назвав Киівску Русь незнаный нам автор поетичной памятны давньоруской літературы «Слова про загибель Руской землі», написаной в першій третині ХѴ столітя. Він мав для того вшыткы підставы.

Давньоруска держава Киівска Русь ся утворыла в VІІІ—ІХ столітях нашой ери, коли поляны, сіверяны, древляны, волиняны, дреговичы, кривичы, словены і іншы східнословянскы союзы племен зорганізовали ся наоколо Києва. Поступово на цілу територію Східной Європи поширює ся власт киівских князів, што обкладают населеня данином і підпорядковуют єго державному судочинству. Єдночасно закінчує ся формуваня давньоруской народности, што населяла Киівску Русь.

Вітчизняны літописцы і чужоземны хронікы змальовуют Киівску Русь могутньом державом юж починаючы з середины ІХ столітя. На початку його 60-х років она рішыла ся поміряти силом з Візантійском імперійом. Звитяжны русичы під проводом киівского князя Аскольда здійсныли єден за другым три морскы походы на Константинополь і примусылы грецкый уряд укласти з нима «угоду миру и любови».

Дальшый розвиток Давньоруской державы припадат на Х столітя. Зміцнювала ся центральна власт, проводили ся реформы, будували ся все новы і новы міста. Выростав і прыкрашав ся стольный град Киів. Розвывали ся ремесла и торгівля, збильшувала ся площа оброблюваной землі. Економічна сыла давала можніст киівскому урядови проводити активну і незалежну зовнішню політыку.

Давньоруска держава у першы рокы Х столітя зас скеровує списы і мечы своіх воінів проти Візантийской імпериі, яка прагнула поставити Киівску Русь у становиско васала, перешкоджала торгівлі руских купців по Малій Азиі і на півдни Європы. Войско киівского князя Олега 907 року обложило Константинополь і грецкий імператор змушений быв сплатити контрибуцію і надати пільгы рускым торговым людям, якы од тоди могли вільно приіжджаты до столицы Візантіі.

Дуже славных сторін вписано до славной історіі Руской землі князем Святославом (правив од 964 до 972 р.). Завдячуючы его стараньом до складу Киівской державы бив вернены й давно загарбаный хозарами східнословянскый союз племен вятичей, потім розгромлене хозарскє войско. Він хотів утвердити ся на Дунаі, провадыв выснажливы війны з Візантійом — і загынув од рук хыжых кочівників-печенігів, підмовленых підступнима греками.

Розквіт Давньоруской державы повязаный з іменем Святославовою сына Володимира, прозваного в чудовых памятках давньоруского епосу — билинах — «Красным Сонечком». Роки Володимирового правліня на Руси (бл. 980—1015) можна назвати героічным, богатырскым часом історіі східного словянства. Успішно завершыло ся будівництво державы, почала ся складати яскрава і самобытна культура давньоруской народности, поєднаной спільнотом походжыня, єдністьом суспільного, економічного і духовного жытя.

Сут вагомы підставы твердити, же в роки князювання Володимира Святославовича на Руси установила ся ранньофеодальна монархія. Централізація державы на тот час была позитивным явліньом, што стимулювало розвиток суспільства. Літопис фіксує тоты подіі короткыма словами: «И почав Володимир княжыти у Києві один». Тоди остаточні склалася територія Давньоруской державы, што одповідала загалом етнічным границям східних слов’ян.

Апогею свого розвитку Киівска Русь досягла за час князюваня сина Володимира — Ярослава, прозваного за свою вченіст і державный розум Мудрым (1019—1054). Была зміцнена державна єдніст Руской землі. Од єй південных границ одогналы захланных печенігів, дали відпор ватажкам литовскых племен, што зазіхали на західны землі рускы, повертали до складу державы загарбаны польскима феодалами Галичыну і Волинь.

Киівска Русь міцніла і розвивала ся і при наступныках Ярослава, серед якых найбівше славном постатьом быв Володимир Мономах, што розгромив іншых кочівників—половців, якы загрожували самому існуваню Давньоруской державы.

Могутніст і міжнародный авторитет Давньоруской державы проявляли ся тыж і в шырокых дипломатичных звязках і угодах.

Киівска Русь ХІ — першой третины ХІІІ столітя набыла найбівшого розцвіту культуры. В Києві, Новгороді Великім, Чернігові, Полоцку, Смоленску робили школы і бібліотекы, были переписуваны книжкы, створювали ся шедевры мозаічных і фресковых картин, ювелірной справы, різьбленя по дереві і кости. Будут ся прекрасны палацы і храмы, наоколо міст могучы укріпліня. Навет нинішных людий дивуют тоты малочислены памяткы культуры Киівской Руси, што ся сохранылы до нашого часу.

Таком была держава давньоруской народності Киівска Русь, што розкынена од Білого моря до Чорного, од Карпатскых гір до Волгы.




[BACK]