Джейнсвии, Вис, 13 апріля 1986 року минуло девятдесят років як я ся народил в селі Терстяна, котре находится 5 километров од Дукли. Через наше село проходит головна дорога, потом через Тыляву, Барвінок до чехословацкой границі, а потом дальше до прославленого фестивалями Свидника.

Дуклянский переход названо Долином смерти. Тут, як мі повідали, 220 тысяч червеноармійців полягло смертю геройов в битві проти нацистов под час другой світовой войны, за визволеня Чехословакіі із под гитлеровского гнета. Так в Дукли, на польско-чехословацкой границі, як і в Свиднику поставлены величавы памятникы в честь геройски погиблых червеноармійцов.

В 1966 році як турист я одвиділ рідну землю, но упознати я єй не міг. В связи с подорожом в родне село припомнул собі молоды рокы мого жытя. Я был 14 рочным, коли мій отец забрал мене до Дуклі, до поляка-майстра, учыти ся на шевця. Юж другого дня, бо я говорил по-свому, його малолітна дочка сказала, што я «русін-пес». Из злости я ся пустил за ньом, она зверещала. Вереск почула майстрова, котра хотіла знати про причыну мого поступка. Я ей одповіл, што ей дочка назвала мене русином — псом. Майстрова добре вылупила «сыджыня» свойой дочкы і сказала ей, што, як ище раз почуе таке, товди даст ей науку паском, бо,— сказала она,— русин такий самый чловек, як і мы. Были і такы полякы, котрым не подобало ся мое лемківске-сельске убраня. Но ту майстер не взял мою сторону, бо гварил, же я жию в місті, учу ся в него, то треба уберати ся по містовому.

В Дуклі одбывали ся великы ярмаркы. На сих ярмарках лемкам появляти ся поодынці было опасно, бо на их полякы нападали і збивали до кровы. Таке ставалося частіше з приближеням першой світовой войны.

Про тоти учынкы шовиністов поляків я николи не міг забыти, зато я зразу записав ся за члена Лемко-Союза, котрый нас учыл гордити ся свойом руско-лемківским походженьом і нашом племенном культуром. Досвід і житьова практыка мене научили поважати организацію. Тому найкращый примір американскы ирландцы (айрішы) або євреі, котры добилися великих успіхів, бо они добрі организованы сут.

До появленя Лемко-Союза в Америці існували нашы организаціі, із котрых єдны нас тягли в табор білогвардійців, а другы знов в табор украінскых самостійників. А Лемко-Союз одрізнялся од всіх другых карпаторуско-лемківскых организацій свойом народном програмом і чесныма талантливыма лідерами в особах Дмитра Вислоцкого і Д-ра Симеона Пыжа. По перше, они не плюгавили руский нарід і його велику і могучу краіну. Они писали правду про подіі 1917 року, коли народы Росіі взбунтовалися проти царя, прогнали його і начали жыти новым житьом. Но найвеце што тягло американскых і канадскых лемків до Лемко-Союза, то было то, же он не обіцял народу рай на земли, но одкрыто проповідовал, што треба здобыти знаня і за все бороти ся, бо в днешньом світі лем столько будемо мати прав, сколько собі выбореме. Лемко-Союз за всі 57 роков свого существованя заохочовал не лем своіх членов, но вшыткых лемков, вшыткых выходців із Карпат не ганьбити ся свойой племенной культуры, а наоборот, передавати єи нашым дітем в наслідство, жебы недопустити до заглады нашой етничности в краінах, в якых жиєме і якы стали ся нашом новом отчызном.

Під вплывом Лемко-Союза множество нашого народа научыло ся чытати, а ищы веце лемків взяло на себе обовязок научыти своіх дітий чытати і писати по-рускы. Я, приміром, з Букваря, составленого Ваньом Гунянком, научыл своіх 5 сынів і дочку чытати і писати по-рускы. Під час другой світовой войны моі сыны до одного вступили волонтерами до американской арміі, жебы риском житя, причынитися до знищеня нацизма-фашызма і японского імпериалізма. Послі войны вшыткы они щасливо вернули ся домів. Скоро після демобилизаціі діти поженили ся і порозлітали ся по цілій Америці, і гнеска я дома сам, бо жена із-за хвороты находит ся в домі престарілых.

Найвекшу радіст находжу в своих дітех і внуках. Вшыткы они трудолюбивы, вшыткы гордят ся своім лемківско-рускым коріньом. Дальшу найвекшу радіст находжу в том, што мій труд на народный ниві не пропал даром, бо Лемко-Союз дальше продолжат свою корыстну роботу, котра проявлят ся в одзначені Русаль, в устройстві фестивальов, в тыжневом выході газеты, як і в тісній связи з родныма в краю. Найвекшу заслугу в тім має головне правление Лемко-Союза, котре складат ся із людей старшого віка і представителів молодшого поколіня. Мене тото барз тішыт, што ідеями народной програмы нашой организаціі заінтересовалися і нашы ту народжены діти. Тото означат, што труд основателей Лемко-Союза не пропал даром, што дал своі плоды.

В заключиня хочу сказати, што американскы лемкы в Лемко-Союзі мают такого народного лідера, котрый може спасти нас од етничной загибели, если і дальше придержовати ся той програмы, якой держал ся дотепер, если і дальше буде кріпити связи з родныма в краю, если буде бороти ся за братерство між народами і тревалый мир на земли.