На Спомин Анны Вислоцкой — П. Феціца

В Кракові, 24 стычня 1985 р., в віці 95 років померла Анна Вислоцка. Была она учительком в Ганчові од 1915 до 1946 року. Через 31 років свого найкращого творчого віку жертвенно трудила ся для добра Ганчовы. Выховала штырі покоління дітий. Єй выховавчый вплыв зазначував ся і на дорослых ганчовянів. Бо школа, де мешкала учительска родина Вислоцкых, была створена для всіх. Дівчата, жены, мужчыны просто приязнили ся з Учительком. Были они частыма гостями в учительскім мешканю. Мож повісти, же школа в Ганчові в меджевоєннім періоді одгрывала роль суспільно-культурного осередка.

Анна Вислоцка положыла великы заслугы для лемківской культуры, очім треба бы обшырніше написати. Але ціла єй діяльніст — штоденна постава — в школі, дома, на каждім місци, де встрічалася з людьми — была формом культурного труду — учила газдыні садити квіткы, служыла радом во всякых домашных і житьовых потребах, помагала в ліченю недуг. Єй штоденне жытя было назначене службом для простого народу, а єй добре серце было доступне для вшыткых. Анна Вислоцка — як нияка інша женщина — пережила в свойом жытю много трагедій. Мала семеро дітей, з того троє померло. Найбільше не могла погодити ся зо смертьом (на шкарлятину) свойой 7-літной донечкы — Даріі, яка была обдарена незвычайныма талантами. Бывало, же вночы выходит на цминтар і там над гробом, часамы отвертым, ліє своіі слезы, пережыват біль і печаль.

Учителька потрафила знайти час і на добре вихованя своіх власных дітей. Двоє з них сталося героями народа. Єдну в єй двох дочок — Олександру, популярно звану Сашця 25 червця 1941 р. арештуют в Квятони, де повнила обовязкы учителькы. Того ж дня арештовано і мужа учительки Олексія, як і многых лемків, в більшости учителів. По 6-ох місяцях Сашцю звільняют і переносят єі на учительску посаду до Радоцины, села, положеного на самой польско-словацкой границы. Там од 1-го стычня 1942 р. до 6-го вересня того ж року Олександра Вислоцка організує підпільну організацію Польской Робітничой Партіі (ПРП). Разом з іншыма лемківскыма діячами выходит з заложеня, же і лемкам треба взяти участ в активній боротьбі з немецькыма окупантами і в тот спосіб причинити ся до освободженя краю.

Свобода задармо не приде, треба сой на ню заслужыти. Так думала більшіст лемків, а підтверджує то факт, же ціле село Радоцина (бесіда про мужчын) вступат до той бойовой поступовой організаціі. Олександра Вислоцка шестого вересня 1943 р. осаджена в тюрьмы гестапо в Яслі, помимо задаваных єй мук, в тим і при помочи тресованых псів — никого не выдала. Сашцю разом з іншыма лемками розстрілює гестапо в Яслі 24 вересня 1943 року. (Чи не повинно ся присвоіти імя Олександры Вислоцкой хоц бы школі в Ганчовій?). В тим самім часі і з того самого поводу німці розстрілюют і сына Учителькы — Мирослава Вислоцкого, якый в Мушині к (Крыниці, де учителював, організував комірку ПРП. Анна Вислоцка, коли довідала ся о той трагедіі, як та героіня з грецкого драмату, місяцями і роками проливала слезы і глядала людей, котры бы помогли єй однайти тіла дітей-героів. Бо хоче ім справити належный християнский похорон. Поконує десяткы кільометрів піше по лініі Гончарова-Ясло. (В часі війны было барз тяжко з комунікацйом). Беззглядна неумолима судьба не позволят єй здійснити того прагніня-мріі. Помимо ексгумаціі убитых німцями осіб в лісах коло Ясла, як і на ясельскім жидівскім цмынтарі, не удало ся розпознати Сашці і Славця.

Анна Вислоцка знаходит лем жінку-співвязня, яка єй розповіла, як німці скатували Сашцю, як співвязні помагали завивати єй раны, як выпровадженых з цель лемків уставили в ряды і як забрали ім всьо, што мали при собі і в кінци, як вязнів, всаджали до тягарового самоходу на послідну дорогу жытя... Але жінкасвіток повіла іщы страждущой матери річ найціннішу, яка тхне вітром в найвыщу вартіст чоловіка: коли приговорены на смерт люде стояли в рядах на коридорі — Олексадра Вислоцка мала моральну силу, штобы іх підтримувати на духу.

Анна Вислоцка не перестає служыти ганчівянам і взагалі лемкам в новій, як же зміненій, повоєнній ситуаціі. В 50-х і 60-х роках пише десяткы листів-споминів о людях в Ганчові, о іх жытю. Навязує до ріжных проявів штоденной культуры — той теперішньой і давнійшой — до ріжных подій, якых была свідком, особливо з часу першой і другой світовой війны. З єй споминів бє оптимізм, віра в простого чловека, його благородну душу.

Авторка описує ріжны прикметы лемків: іх працовитіст, простолінійніст, вірніст прадідівскій традиціі, доброжычливіст, іх прагніня добра, ліпшого світа. Тоты спомины друкували ся в лемківскій пресі в Юнкерс (США), Анна Вислоцка єст рівнож автором безцінноі праці о Ганчовій, до написаня котрой выкористовує існуючы джерела.

Єсли коли буде заложена золота книга заслуженых для лемків і лемківской культуры людей, то Анна Вислоцка займе в ній почесне місце. І пищущий тоты слова багато єй завдячує. Анна Вислоцка і єй житя было цавком выняткове. Трудно бы знайти другу жінку о такій біографіі. В першій половині з наддатком свого жытя на ряду зо своім активным повным заслуг трудом — страждає до границ людской витривалости. В другій меншій половині жытя, як бы в нагороду, судьба стає ся для ней більше сприятливою. Майже до послідиых місяців свого незвычайного довгого жытя была фізычно і розумово справна. Іщы на півроку перед смертьом диктовала мі вершык, якого вчыла шкільны діти.

На гробі Анны Вислоцкой єй ученикы зложили скромный вінок з квітами «Нашой Учительці» — од імени кількох поколінь ганчовянів — тых, што жиют в Ганчові, які тых в США, а так само од тых в Крыницы, Монастирского району. Нехай вдячна память о Анні Вислоцкой стає ся натхненьом для поколінь лемківскых в формуваню жытя, в котрім не забракне місця на подвигы, не безінтересовну службу для народу, для других людей.


П. Феціца



[BACK]