Ишол Дід з луга до дому
И нюс на плечах сіно, ци солому...
Тяжко йому было ити
И задумал даде отпочыти...
Старый он уж был
И дост роботы вжыл!
Сіл собі на камін тай думає,
Чом то чловек так марно жыти має?...
И думка за думком надходит,
Аж слухат, а под каменьом штоси кричыт и заводит.
Дідо надставил уха и слухат,
А з под каменя ищы голоснійше штоси стукат.
Взял Дід, тай камінь отвалил,
А з под каменя страшный змій голову выставил
И так до Діда каже:
“О, тепер буде діло враже!
Ты мі помог, а я тя зім, бо так вшыткы ділают,
Злым за добре ся отплачают”...
Дідо ся нато розлостил,
Але почал просити и ся упросил,
Повідат: “Так не мож того брати,
Перше мусиме пред суд даякий стати...
И шли они, шли горами, лісами,
Полями, потоками и полянами,
Смотрят: недалеко-неблизко
Пасеся на поляні старый кониско...
Пришли, конь поднюс главу,
Двигнул свою ногу куляву,
Посмотрил сліпым оком на Діда
И просится, яка го пригнала біда?
Дідо почал свою исторію,
Як то он освободил з под каменя змію,
А она, вмісто благодарности,
Хоче го зісти в злости:
И показал на змію, поклонился низко.
Покрутил головом старый кониско,
Росплакался и рече:
“Не чудуйся тому, старый чловече!
“Я ся дост наробил,
“Старался все, жебым газдови догодил,
“Захранял му от роботы быкы и коровы,
“Робил што сил, закля был молодый и здоровый...
“А на старость мя выдрылил гет из дому,
“Жалуе мі наручко соломы
“И теперь в лісі здыхати мушу,
“Отдати волкам кости, а чортам душу...
“И тобі, Діду, треба знати,
“Што и ты марно мусишь погыбати...”
Дід гварит: — Таке право не признаю,
— Бо ніт адвоката и зато не принимаю!
И шли они дальше, вандрували
И старого пса в лісі привязаного надыбали,
А коли му оповіли свою справу,
Беззубый псиско двигнул голову кудряву
И гварит: “Так мусит быти,
“Бо світ привык злым за добре платити:
“Смот Діду на мене старого,
“Служыл я вірно газдови за житя мого,
“Стерег я його добро дома и в дорозі,
“Во зливу, в жару и на морозі,
“Закля мал нюх и мог ногами рушати,
“А зато на старость ту мушу здыхати...
“Таке на світі право, така привычка.”
Але смотрит Дідо: Біжыт лисичка...
Така собі цікава, быстра, весела,
Видно, добри ся єй жыє, не єдного звела.
Дід кричыт: — Почкай ле хвилину
— Сестричко-лисичко, мам для тя новину!
Лишка зараз стала,
Бо она до новин цікава
И Дідо зачал оповідати,
А лишка слухат и почынат думати,
А коли Дід скончыл, лишка каже:
“Я добри не зрозуміла ваше діло враже,
“Мусите мі показати як то было,
“Жебы ся мі в голові выяснило.
“Мы мусиме там назад вертати
“И вшытко на місці збадати,
“Бо лем так я можу в вашой справі вырок выдати.
И вернули назад, нашли діру,
Лишка ходит, обзерат, бере міру,
Тай гварит до змія: “Не можу вірити,
“Штобы ты в таку дірку мог влізти и там сидіти!”
А змій гварит: “О, гей, я вам покажу!”
И вліз в свою діру змій вражий,
А лишка ся зрыхтувала
И скоро тым самым каменем діру заткала...
Выпростился зараз Дід згорбленый,
Барз был рад, же от смерти был спасеный
И втішный на лишку кричыт,
Што собі за свою роботу жычыт?
А лишка гварит: “Не дуже и не мало,
Мішок кур, або свіже сало!”
Дідо рад, обіцял єй дати
И свято постановил слова дотримати
И до лишкы гварит: “Прид вечером
И почкай на мене под Кычером,
А я тобі вынесу мішок с курами,
Зо заплатом не буде клопоту з нами”...
Лишка так ся утішыла,
Што перше от Діда в село прилетіла
И под Кычером стала
И думала, як буде куры оберала...
А Дідо до хыж пришол мішок нашол
И з мішком до царку зашол,
Тай куры до мішка ладує,
Кладе и кладе, ани не рахує.
Баба глуха и сліпа при пецу стояла
И зато долго не виділа и не слышала,
Але коли наконец увиділа, 
Барз ся престрашыла,
Тай кричыт и заводит,
Што тот старый бортачыско робит?
Дідо росповіл бабі, историю з лишком,
Же за єй добро обіцял заплатити кур мішком.
Але Баба ся з Діда высміяла
И Дідови зараз таку раду дала,
Жебы до мішка двох псов завязати
И яко подарунок лишкі отдати...
Дідо Бабы послухал,
Дуная и Заграя до мішка повпыхал,
Дал лишкі и наказал, жебы добри уважала
И аж за селом розвязала...
Лишка несла, несла, аж ся змучыла,
А коли уж была под лісом — присіла,
Ци дакого не видно, ся пообзерала,
Облизалася, же добру вечерю буде мала,
И мішок уважно розвязала...
А з мішка два псы выскочыли
И лишкі горло под’іли...
И лишка уж никому не сказала,
Яку заплату за ей труд и помочь от Діда достала...

Стефанъ Кичура