Над світом солнце засвітило,
Огріло каждый куток, Народы зо сну пробудило И з очей зогнало смуток.
Збудило Вьетнам, Алжир и Индию,
Вшитко шмарили зо страху —А с ними Конго и Лаос, Всі закричали “пречь нам с краю!” Меже катами настал хаос. Свои маєткы, и клейноты, Тай удерали на утіху Вызыскуваной ними бідноты.
Там пришла воля и свобода,
Лем наш край родный — ЛемковщинаПо катах не зостал ани слід. Розвиватся язык народа, Земны богатства и єй плід. Дале в неволі и смутку, Стогне и рыдат наша любима, И неє от никаль ратунку.
Она в неволі там умерає,
А ворогы радуются дальшеРозділена на дві части, А єй народ затихає Зо жалю, горя и страсти. З нашых мук и неволі, Над лемками страшні метятся, Як лем можут и доволі.
Але мы не тратме віры
Най зникнут з нашой землі,В нашу волю и свободу И най зникнут тоты звіры, Най не мучат тілько народу! Як роса на ранном солнци. Бо то без сердця, каты запеклы, Замучили мой коханый край, як вовци.
Але солнце ясне нас тіж огріє,
И збудит нашу приспану волю, В тот час каждый подумат и зрозуміє Свою несчастну, мученичу долю,
Ю. Тернавка.
|