Тысяч девятьсот
Штырнадцетого року
Пришла смутна вість
На цілу Европу.

В неділю дуже рано,
Сонце ся мінило,
Приснился мі сон дивный
Аж было не мило.

Снило ся мі, же-м пращался
Зо свойом родином,
Родну хату, жінку, діти
На віки покинул.

Не был то сон дивный,
Але справедливо,
Пришол папір о полночы,
Сбудил війта живо.

В дватцет и штырьох годинах,
Жебы не спізнило,
Родну хату, всю родину —
На долго покинул.

Серед жнив, конец роботы,
Смуток наступає,
Пращаю сестру, брата
Отец, мати умліває.

Діти кричат, тату-тату,
Вертайте скоренько
Жито жати, везти снопы,
Бо мы замаленькы.

Жнийте жито, возте снопы
Так на божу волю,
Бо кто знає, ци ся верну
На роботу в полю.

Бо як коса зотне траву.
То она зовяне,
Куля трафит до чловека,
То и он загине.

Бо на войні ніт выбору —
Бідный ци богатый,
До кого Бог кулю пошле,
Мусит умерати.

Среди поля на полянкі,
Явор зелененький,
Прощаєся бідный вояк
С коньом вороненькым.

Бо с кым же ся бідный вояк
Має попрощати,
Нема жены, нема дітей —
Ни тата, ни брата.

Нема кому заплакати
Из його родины,
Нема кому поставити,
Креста на могилі.

А не одна мати плаче,
Слезы проливає,
Пішла бы на могилу,
Где сын спочиває.

Пішла бы с діточками
На його могилу,
Там бы посадила,
Червену калину.

Ой не будеш мати знати,
Где сын спочиває
Лем тот його може найти,
Што в войні быває.

Може краян оповісти,
Где он спочиває,
Краян тоже в сирой земли
Гдеси похованый.

Не смутся стара мати
И отец миленький—
Похованый в чыстом поли
Твой сын молоденький.

Не додавай дітям жалю
Дуже великого,
За шляхту кровь ся ліє
3 мене молодого.

На войні “вартат” умерти,
Красно поховают,
Погреб справлят санитеты
В землю загребают.

Оден тягне за ногы,
Другий за чубрину,
Третий летит обсыпати
Його попелином.

Наскладали сынов, отцов,
Як рыбы у бочку,
И так они лежат
Собі коло бочку.

Як же мати ся дознат,
Же сын у могилі —
Была война за далеко,
Сто пятдесять милі.

Воліл бы неєден вояк
На войні умерати,
Як ку свойой родині
Каліком вертати.

Вытерпіл боль в госпиталю,
Домів не вертає,
А як жебрак за альмужном
Руку простирає.

Не єден вернул до дому
Тай нич не застає,
Была жена, были діти —
Сердце ся му крає.

Начинає ся просити,
Кто в селі остався,
Я оставил жену, діти
Як я выберался.

Я пережил цілу войну,
Перешол Карпаты,
Звідуюся в родном селі,
Где жены глядати.
Єден гварит, як москалі
С канонів стріляли,
Пришол такий приказ,
Абы ся выбрали.

Другий гварит: — як утікали,
Всіх поубивали,
Третий гварит, што на Угры
Деси ся выбрали.

А кому Бог допоможе
Знайти всю родину,
Тот най знає, што родился
В счастливу годину.

А за тых, што гдеси пішли
Далеко до світа,
Най их Господь благословит
На многая літа.