Родна Наша Земля — Юстина Гоч
Хоц давно мы родный край
Лишили, но мы не забыли,
Бо так оно єсть:
Где ся пташок вылягне,
То там ся тягне.
Мы о том знаме,
Же пташкы маленька звірина,
Але розум мают,
Як в осени отлітают
До теплого краю,
То жалостно пискают,
То єсть плачут, бо родне гніздо лишают.
Як ся на ярь вернут,
Ой як весело співают.
По лісах, по стромах
Новы гнізда вывывают.
А мы родный край,
Родну землю лишили
Назад сме ся не вернули.
Але любовь глубоко
До родной земли закоренена.
И часто роздумую,
Аж голова поболює,
Што за родным крайом банує.
А и часто Богу праздно-м ся молила,
Кобы я ище родный край виділа,
Где я ся родила.
Тоты красны горы,
Вы красуєтеся,
Як вас споминаю,
А сердце трепочеся,
Бо жаль о вас маю:
Я ся там родила,
То бы-м не забыла,
Ани не забуду,
Покаль жити буду.
Там мой народ сердечный,
Жичила бы-м собі,
Тебе видіти,
Низкий поклон отдати.
Кобы птахом быти,
Радо бы-м пошла
Тебе нащивити.
Заплакала бы я
С великой радости,
Я бы приклікала,
И тя цілувала,
Як рідну матір бы-м тебе прияла,
Своими слезами бы-м тя орошала.
Бо ту на чужині
Треба смутно жити,
Так як и сиротам
При мачохі невесело быти.
Як я с краю выізжала,
Моя родня мі напоминала,
Жебы-м не забыла,
Где я ся родила.
Я на родну хижу
Праздно позерала,
Хоц не была богата
И не была красна,
Але мені мила,
Бо то наша власна.
Як я вышла выше села,
Ище-м ся раз візрила,
Но уж родну хижу,
То я не виділа.
Лем на хижі комин,
А и дым белявый,
Што ся с него курило.
В тот час моя мама
В пецу огень палила,
И вечерю варила.
Тогды мое сердце
Жали обнимали,
И молоде лице
Слезы заливали.
Тяжко было тяжко,
И не мож забыти,
До богатых идти,
Хоц на скромне житья
У них заробити.
В Америкі реакция о нас знала,
То агентох посылала,
Штобы корысть мати,
Нашых бідных людей
До тяжкой роботы
Про богатых, коли треба,
Все на час достати.
То не єдна мама
У худобстві діти тяжко годувала,
Штоб на стары рокы
Собі поміч мала,
А як діти уж выросли,
То в чужину зараз пошли,
И кулакам ся продали,
Жебы им богатство
Векше розрабляли.
Бо богаты о нас знали,
Же русскы люде вытревалы
И способны, лем темны, неучены,
То ци тяжка, ци брудна робота,
Можна його гнати
И выкорыстати:
Скилько сил у него,
То буде робити
И скромно си жити.

.————————.

Жебы тоты не сконали,
Про кого родну землю мы лишали,
Бо теперь чуєме,
Же на нашой родной землі
Роботы дост мают
И широку возможность
До наукы и прогрессу
Діти их достают.
И до житья што потрібно
Дома можут заробити.
Уж плачучи не отходят
До богатых кулакох,
Як мы отходили
И ту на чужині сме ся постаріли,
Свой молодый вік и здравья загубили,
Веселости мало сме ужили,
А за роднов земльом
Цале житья сме тужили.
За то хоц мы давно
Родный край лишили,
Он в памяти пред очами,
Як бы мы там вчера были.
Горы и долины,
Глубокы потічкы,
Где я за молоду
Напилась водичкы.
Кебы тоты земли
И тоты стежичкы
Могла я видіти,
Кадиль за молоду,
По них, співаючи, я ходила,
Як худобу-м пасла
И весело жила.
Але, вера, шкода
О том мі думати,
Уж не буду я там
Знова ся вертати.
Уж не можу зайти
Ку тому потічку,
Жебы-м ся напила
Той здравой водичкы.
Така моя думка,
Жебы-м ся напила
Вшиток смуток зараз
Я бы там забыла.

.————————.

Чом то, Боже, так не было:
Где сме ся родили,
Жебы там мы жили?
Хоц не роскошно,
Але мило, а и сміло.
Хоц и не богаті,
Але в родной хаті.
Там мой народ, с котрым я росла,
До школы ходила,
У дітинскых роках
С ними ся бавила.
Вшитко наше родне,
Хоц и не богате
Каждый день я бы виділа,
Весела бы-м была.

.————————.

С нашой родной земли
Добры вісти доставаме.
Радо и весело письма мы читаме,
Бо там теперь братья, сестры
Уж ся дочекали,
Што нам давно нашы предкы
О том повідали,
Же приде час, што зажиют
Бідны люде у Карпатах
Правды и свободы,
И не будут бідовати:
Хліба будут надост мати.
То ся сполнило:
Школу и просвіту мают,
То наука их подняла
И с другыми народами их зровнала.
Но панам западным
И тым, што свое забыли
Бо к Риму ся склонили,
Не весело позерати
На быстру науку и роботу
Восточного народа
Где єсть нова свобода.
Бо там знают, же наука
Не погубит ани в ліс не заведе,
Лем с темноты и бідноту
До просвіты веде.

Юстина Гоч.



[BACK]