Ой верше, мой верше,
Мой зеленый верше, —
Юж я там не піду,
Где я бывал перше.
Ты мі тягнешь сердце,
Душу мі чаруешь,
И все мі якеси
Добро обіцуєшь.
Но але ты знаєшь,
Єсли хочешь знати,
Же ты мі не можешь
Нич доброго дати.
Бале, та гдеж твоя
Наука, техника,
Што суть так потребны
Днесь для человіка?
Ніт газеты, книжкы,
Бо неє грошика,
Тай го и не буде,
Бо где єсть фабрика?
Фабрикы не буде,
Бо ніт желізниці,
И нашто ся здадут
Твои обітниці?
Про университет
Там ани гадати,
Там и талантливы
Мусят бідувати.
Суть там йезуиты,
Забобонів много,
Но але там неє
Центра культурного.
Місточка там неє
На той верховині,
Не буде николи,
Як нема и ныні.
Ни доброй дорогы,
Ни проводителя,
Бо люде не цінят
Свого учителя.
|
Зато обманщикы
Гніздо там вывили
И всіх честных людей
До спідка знищили.
А ты, верше, виділ,
Што ся там творило
И ты мені повішь,
Же там буде мило?
Там бідувал отец,
Бо бідувал дідо, —
Но а ци я глупый
Плакати за бідов?
Стоишь, верше, гордо
Меж янычарами,
Што за сорок років
Пхалися за нами.
Най же они дзвонят
Плугом по камінью,
Бо барз дуже гріхів
Мают на сумлінью.
Я юж піду жити
На русскы долины,
Хоц я не забуду
Свои верховины.
Піду я широкы
Земли управляти,
Бо там мня притулит
Своя родна мати.
Там піду на восток,
Хоц мня отгваряют,
Бо там нашы люде
Свое право мают.
Піду по народной
Дорбжкі правильной,
А тебе лишь вспомну
В любови обильной.
|
