ЦАР І ДІВЧИНА
(Украинска народна сказка)

Один цар звелів своїм слугам зібрати весь народ до свого палацу. Слуги кинулися в різні кінці міста і за кілька годин біля царського палацу була сила народу.

Тоді цар вийшов на балкон і крикнув:

— Я загадаю вам три загадки. Хто відгадає, тому дам половину свого царства. Перша загадка — що в світі инйсмачнійше? Друга — що в світі найшвидше? І третя — що в світі найбагатше?

Після первої промови люди розійшлися додому. Прийшов і старенький дідусь, який залишив удома пятнадцятирічну онуку. Дід розповів їй, які загадки цар дав людям, обіцяючи, що хто відгадає їх, тому він дасть половину свого царства. Онука вислухала діда і каже:

— Не вірте, діду, цареві, бо він бреше. Ніколи в світі він не віддасть за якісь там дурниці комусь половину свого царства.

— А може, хоть грошей дасть? Давай подумаємо, може відгадаємо, — каже дід.

— Нічого тут довго думати. Підете післязавтра і скажете: найсмачнійше в світі — сон, найшвидша — думка, а найбогатше — літо.

На третій день почали люди сходитись до царевого палацу. Пішов і дід. Недовго прийшлось чекати — вийшов цар і запитав:

— Ну, хто як отгадав?

Один каже, що найсмачнійші вареники (пирогы), другий — що сало, третий — Що пироги з мясом. . .

Один каже, що найшвидший — килим-самольот, другий — що голуб, третий — що орел. . .

Один каже, що найбагатший — купець, другий — що граф, третій — що цар, інший

— що фабрикант. . .

Дійшла черга й до діда.

— Ну, а по-твоєму, трухлявый пень, що найсмачнійще — вареники чи каша з салом?

— запитав глузливо цар.

— Ні, по-моєму найсмачніше і найсолодше — сон, — відповів дід.

— Так, твоя правда. Ну, а що найшвидше?

— Найшвидша, по-моєму, — думка.

Так. Ну, а хто найбагатший?

— Найбагатше — літо, — відповів дід і з радісною усмішкою почав чекати, що цар піднесе йому якийсь подарок.

Але цар дуже розсердився, що не він один є найрозумніший, як він себе вважав, а є ще розумніші від нього та ще такий старий, обірваний мужик, і запитав грізно:

— Хто це тебе навчив?

— Онука (внучка) — відповів дід.

— Ну, коли твоя онука така розумна, то ось тобі десять варених крашанок, і хай твоя онука на завтра висидить курчата. Коли ж не буде курчат, завтра ж повішу і тебе і її.

Узяв дід варені крашанки і пішов з плачем додому.

— Чого ви, дідусь, плачете? — запитала онука.

— Як же мені не. плакати, коли я чекав од царя подарунку, а він дав ось десять крашанок і сказав, щоб ти на завтра висиділа курчата, а коли не висидиш, то звелить повісти і тебе, і мене.

— Не плачте, діду, ідіть зараз до царя і скажіть йому, щоб засіяв просо, бо на ранок треба пшона для курчат. . .

Побачивши діда, цар подумав, що той прийшов прохати помилування, але, коли дід йому розповів те, що звеліла онука, цар ще гірше розсердився, вибив дно з пляшки і крикнув:

— На! Хай твоя розумна онука залатає.

Прийшов дід додому і знову плаче.

— Чого ви плачете? — запитала дівчинка.

— Та ось дав цар пляшку, щоб ти залатала. Як же ти її залатаєш? Ти ж не скляр. От побила мене несщаслива годинонька!

— Нічого, якось воно буде, — весело відповіло дівчатко. — От що: несіть цю пляшку до царя і скажіть йому: хай виверне її, бо з лиця ніхто латки не латає, а з вивороту.

Поніс дід пляшку до царя, а цар зрадів, побачивши діда, бо подумав, що дід прийшов таки помилування прохати.

— Ну, що, залатала? — запитав з усмішкою цар.

— Ні, казала, щоб її вивернули, бо з лиця ніхто латки не латає, а треба з вивороту.

Цар так оскаженів, що тут же й помер з пересердя. А дід з онукою живуть і досі та розповідають свої пригоди з царем добрим людям.


Записано в с. Рокулово,
Піщанського району, МАРСР,
у колгоспі “Червений Перекоп”.


[BACK]