ЦАР І ДІВЧИНА (Украинска народна сказка)
Один цар звелів своїм слугам зібрати весь народ до свого палацу. Слуги кинулися в різні кінці міста і за кілька годин біля царського палацу була сила народу.
Тоді цар вийшов на балкон і крикнув:
— Я загадаю вам три загадки. Хто відгадає, тому дам половину свого царства. Перша загадка — що в світі инйсмачнійше? Друга — що в світі найшвидше? І третя — що в світі найбагатше?
Після первої промови люди розійшлися додому. Прийшов і старенький дідусь, який залишив удома пятнадцятирічну онуку. Дід розповів їй, які загадки цар дав людям, обіцяючи, що хто відгадає їх, тому він дасть половину свого царства. Онука вислухала діда і каже:
— Не вірте, діду, цареві, бо він бреше. Ніколи в світі він не віддасть за якісь там дурниці комусь половину свого царства.
— А може, хоть грошей дасть? Давай подумаємо, може відгадаємо, — каже дід.
— Нічого тут довго думати. Підете післязавтра і скажете: найсмачнійше в світі — сон, найшвидша — думка, а найбогатше — літо.
На третій день почали люди сходитись до царевого палацу. Пішов і дід. Недовго прийшлось чекати — вийшов цар і запитав:
— Ну, хто як отгадав?
Один каже, що найсмачнійші вареники (пирогы), другий — що сало, третий — Що пироги з мясом. . .
Один каже, що найшвидший — килим-самольот, другий — що голуб, третий — що орел. . .
Один каже, що найбагатший — купець, другий — що граф, третій — що цар, інший
— що фабрикант. . .
Дійшла черга й до діда.
— Ну, а по-твоєму, трухлявый пень, що найсмачнійще — вареники чи каша з салом?
— запитав глузливо цар.
— Ні, по-моєму найсмачніше і найсолодше — сон, — відповів дід.
— Так, твоя правда. Ну, а що найшвидше?
— Найшвидша, по-моєму, — думка.
Так. Ну, а хто найбагатший?
— Найбагатше — літо, — відповів дід і з радісною усмішкою почав чекати, що цар піднесе йому якийсь подарок.
Але цар дуже розсердився, що не він один є найрозумніший, як він себе вважав, а є ще розумніші від нього та ще такий старий, обірваний мужик, і запитав грізно:
— Хто це тебе навчив?
— Онука (внучка) — відповів дід.
— Ну, коли твоя онука така розумна, то ось тобі десять варених крашанок, і хай твоя онука на завтра висидить курчата. Коли ж не буде курчат, завтра ж повішу і тебе і її.
Узяв дід варені крашанки і пішов з плачем додому.
— Чого ви, дідусь, плачете? — запитала онука.
— Як же мені не. плакати, коли я чекав од царя подарунку, а він дав ось десять крашанок і сказав, щоб ти на завтра висиділа курчата, а коли не висидиш, то звелить повісти і тебе, і мене.
— Не плачте, діду, ідіть зараз до царя і скажіть йому, щоб засіяв просо, бо на ранок треба пшона для курчат. . .
Побачивши діда, цар подумав, що той прийшов прохати помилування, але, коли дід йому розповів те, що звеліла онука, цар ще гірше розсердився, вибив дно з пляшки і крикнув:
— На! Хай твоя розумна онука залатає.
Прийшов дід додому і знову плаче.
— Чого ви плачете? — запитала дівчинка.
— Та ось дав цар пляшку, щоб ти залатала. Як же ти її залатаєш? Ти ж не скляр. От побила мене несщаслива годинонька!
— Нічого, якось воно буде, — весело відповіло дівчатко. — От що: несіть цю пляшку до царя і скажіть йому: хай виверне її, бо з лиця ніхто латки не латає, а з вивороту.
Поніс дід пляшку до царя, а цар зрадів, побачивши діда, бо подумав, що дід прийшов таки помилування прохати.
— Ну, що, залатала? — запитав з усмішкою цар.
— Ні, казала, щоб її вивернули, бо з лиця ніхто латки не латає, а треба з вивороту.
Цар так оскаженів, що тут же й помер з пересердя. А дід з онукою живуть і досі та розповідають свої пригоди з царем добрим людям.
Записано в с. Рокулово, Піщанського району, МАРСР, у колгоспі “Червений Перекоп”.
|